Сутність та структура господарського механізму.
Сучасні українські та російські економісти категорію "господарський механізм" трактують неоднозначно. Так, у "Сучасному економічному словнику" стверджується, що це "сукупність організаційних структур і конкретних форм і методів управління, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні закони, процес відтворення"1. В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна господарський механізм визначається як "сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, завдяки яким здійснюється ув'язування і узгодження суспільних, групових і приватних інтересів, забезпечуються функціонування й розвиток економіки"2. Л. Абалкін характеризує цей механізм "...як спосіб організації суспільного виробництва із властивими йому формами і методами, економічними стимулами і правовими нормами"3. У "Великому економічному словнику" господарський механізм розглядається як "сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з урахуванням історичної специфіки, що складається"4. Це визначення майже тотожне першому з наведених.
Недоліком усіх цих дефініцій є відсутність комплексної характеристики з визначенням найважливіших функцій. Крім того, більшість визначень не містить економічної дефініції, оскільки в них названо лише правові норми. Одні автори виокремлюють сукупність економічних структур, інші — сукупність організаційних. Ці недоліки необхідно усунути, а раціональні аспекти визначень синтезувати.
Господарський механізм — система управління народним господарством за допомогою сукупності основних форм, методів і важелів управління народним господарством шляхом використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів Інтересів.
Оскільки до складу народного господарства (або економічної системи) належать підсистеми та елементи, то господарський механізм поелементно можна розглядати як комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами, техніко-економічними відносинами (а отже, технологічним способом виробництва), суспільним способом виробництва (у взаємодії продуктивних сил і відносин економічної власності) тощо. Його важливою функцією є узгодження цих елементів між собою у процесі розвитку і взаємодії. У такий спосіб формується система управління — свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих підсистем та елементів.
Політекономічний аспект категорії "господарський механізм" передбачає насамперед виокремлення об'єктно-суб'єктних відносин. їх об'єктом в загальному вигляді є народне господарство країни, або національна економічна система, яка зачіпає інтереси основних класів і соціальних верств, суб'єктів господарювання. Оскільки управління здійснюється передусім державою, а вона використовує для цього не лише економічні засоби та важелі, а й правові та адміністративні, то господарський механізм виражає не лише певну систему економічних відносин між різними суб'єктами щодо управління народним господарством, а також надбудовних, насамперед правові відносини.
Із системи економічних відносин необхідно виокремити підсистему відносин, пов'язаних із економічною власністю, у тому числі з управлінням власністю.
Господарський механізм (у політекономічному контексті) — сукупність виробничих відносин між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання — з іншого, а також між суб'єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів управління народним господарством та саморегулювання насамперед економічної власності.
У цій категорії виокремлюють кількісний (як сукупність засобів виробництва, предметів споживання, цінних паперів та ін.) і якісний (як відносини між людьми з приводу привласнення таких об'єктів у різних сферах суспільного відтворення) аспекти, тому господарський механізм охоплює процес управління об'єктами власності (засобами виробництва, цінними паперами, грошовою масою та ін.) і відносинами між людьми (класами, соціальними верствами тощо) з приводу привласнення цих об'єктів. Таке визначення господарського механізму відображає його сутність на вищій стадії капіталізму, ядром якого є державне регулювання. Оскільки другим найважливішим елементом є ринкове саморегулювання економіки, яке переважало на нижчій стадії капіталізму, а між ним і державою відбувається складна взаємодія, то категорія "господарський механізм" за сучасних умов виражає складнішу сукупність елементів та відносин. Ще однією складовою цього механізму є наднаціональне регулювання, яке найповніше втілюється в межах ЄС.
Сутність господарського механізму повніше розкривають його функції. У межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві як всьому суспільному способу виробництва (тобто виробничим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами), так і чотирьом окремим підсистемам. Кожний економічний закон має власні форми вияву. Система економічних законів виражається в системі економічних категорій (товар, споживча вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо). До господарського механізму належать усі форми економічних законів. Тому зі співвідношення господарського механізму та економічних законів логічно випливає, що господарський механізм є механізмом використання економічних законів. Перша умова такого використання — пізнання економічних законів та умов, за яких вони діють. Так, змістом закону вартості є, насамперед, обмін еквівалентів. Такий механізм в Україні слід встановити передусім щодо обміну товарів промисловості та сільського господарства. Це зумовлено тим, що лише на період 1991—1998 pp. внаслідок диспаритету цін із сільського господарства було вилучено понад 95 млрд грн. Оскільки існують також закони розвитку продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин (або економічних законів власності), то господарський механізм може бути локальнішим — як механізм використання законів кожної з цих підсистем. Отже, функція використання економічних законів (загальносистемних, підсистемних) є найважливішою функцією господарського механізму.
З погляду суспільного способу виробництва друга за значенням — функція розв'язання соціально-економічних суперечностей. Вона зумовлена попередньою, бо кожний економічний закон містить у собі суперечність. Оскільки явище чи процес багатші за закон, ця функція спрямована на розв'язання ширшого кола суперечностей, ніж наявні у межах законів. До таких суперечностей за вимогами принципу примату виробництва, належать суперечності системи продуктивних сил (наприклад, між рівнем техніки і рівнем освіти та кваліфікації робочої сили), між системою продуктивних сил і її речовою формою (наприклад, між рівнем розвитку техніки, досягнутим ступенем концентрації виробництва і його суспільною формою), а також суперечності в межах самої суспільної форми (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між монополістичною і державною власністю тощо). Найважливіше значення для реалізації функції має використання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.
Третя функція господарського механізму — функція реалізації відносин економічної власності. У її межах вирішальною є роль господарського механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Відносини власності повинні сприяти розвитку всієї системи продуктивних сил, особливо — людини, безпосереднього працівника. У межах економічної системи повинен існувати плюралізм типів і форм власності, конкуренції і співпраці різних конкретних форм власності. Конкретними формами реалізації відносин економічної власності є безпосереднє привласнення необхідного і додаткового прибутку в різних формах. За плюралізму форм власності суб'єкти форм власності (трудові колективи, підприємці, держава тощо) мають змогу привласнювати частку створеного прибутку, використовувати його для розширення виробництва, створення кращих умов праці тощо.
Четверта важлива функція господарського механізму — функція всебічного розвитку людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвитку біологічного і соціального аспектів її сутності. Необхідно домогтися гармонійних відносин людини і природи, призупинити екологічну кризу, створити еколого-економічну систему, в якій органічно поєднуватимуться економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) зі збереженням довкілля. У другому аспекті завданням господарського механізму є забезпечення умов для того, щоб людина стала активним суб'єктом відносин економічної власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, могла реалізувати свою соціальну природу. Людина повинна мати змогу брати участь у політичному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури та мистецтва тощо (при цьому господарський механізм набуває ознак соціального). Господарський механізм повинен також узгоджувати економічні інтереси людей. Він виконує і низку другорядних функцій, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів тощо.
Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він має забезпечити активну взаємодію всіх підсистем економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і передусім відносин економічної власності) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх елементів та компонентів кожної з названих підсистем. Щоб реалізувати цю мету за теперішніх умов в Україні, слід передусім створити науково обґрунтовану економічну програму і на її основі виробити довготермінову соціально-економічну урядову політику. Наступний крок — створення відповідної законодавчої правової бази політики реформ. Жодна з більше ніж 10 прийнятих за роки незалежності програм соціально-економічного розвитку країни не була виконана.
Основними елементами господарського механізму е ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання. Ринкове саморегулювання (механізм ринкової економіки) нині здійснюється через механізм вільної конкуренції тобто конкуренції, на яку не впливають монополії (у тому числі олігополії), держава (вона лише слідкує за дотриманням правил такої конкуренції), профспілки (яких західні економісти вважають монополістами на ринку робочої сили), вільного ціноутворення (ціни встановлюються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях), внаслідок чого забезпечується певна пропорційність розвитку економіки.
Механізм традиційного ринкового регулювання