самій мірі — до ефекту зворотного зв'язку стосовно розвитку самої науки; виходить щось ніби самостимуляції економічного зростання". У цьому круговороті можна виокремити дві частини. Імпульс до зростання, можливо, і виникає у зв'язку з новим потенціалом, який відкриває технологічний прогрес, однак, якщо суспільство хоче цим потенціалом скористатися, воно має спершу змінити свою інституційну структуру. А наступне використання науки у виробництві "у певному смислі еквівалентне створенню багатьох експериментальних лабораторій, які забезпечують нові дані для подальшого стимулювання наукового прогресу"2.
З 50-х років XX ст. активізується інтерес до проблем економічного зростання. У цей час загострилося суперництво Сполучених Штатів з Радянським Союзом, з Японією. Поступово вичерпувався потенціал зростання, що виник у повоєнний період, посилилася увага до проблем розвитку країн "третього світу". Економісти стали уточнювати і конкретизувати проблеми економічного зростання, підвищився інтерес до його моделювання. Моделі економічного зростання створювалися для того, щоб знайти оптимальне співвідношення між факторами зростання, визначити умови, які забезпечуватимуть бажані темпи та стабільність розвитку, досліджувати найважливіші пропорції, в тому числі між споживанням і нагромадженням.
Англійський економіст Рой Харрод і американський економіст Овсій Домар розробили одну з найпростіших моделей визначення темпів зростання, яка дуже перебільшувала нестійкість західної економіки і недооцінювала сили, що приводять до її зростання. З середини 50-х років почався новий етап розвитку теорії з метою з'ясування та обґрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. Ключову роль у цей період відіграла модель зростання визначного представника американської економічної думки Р.-М. Солоу.
Солоу Роберт-Мертон (нар. 1924) у м. Нью-Йорк. Навчався у Вищій школі Дж. Медісона, а потім у Гарвардському університеті. Здобув ступінь магістра гуманітарних наук, захистив докторську дисертацію з економіки. З 1949 р. викладацька і науково-дослідницька діяльність Р.-М. Солоу пов'язана з Массачусетським технологічним інститутом. Протягом 1975—1980 років вчений працював директором Бостонського федерального резервного банку.
У 1979 р. обирався президентом Американської економічної асоціації, був провідним спеціалістом у Раді економічних консультантів, членом Ради економічних консультантів при президенті США.
Лауреат Нобелівської премії (1987), член Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук. Нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю Дж.-В. Кларка. Почесний доктор Чиказького університету.
Література
1. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: ВЦ -Академія", 1999. — 656 с.
2. Мочерний С. В. Політична економія: Навчальний посібник. — К.: "Знання-Прес", 2002. — 687 с.
3. Мочерний С В., Устенко О. А., Фомішин С. В. Політична економія. — Херсон: "Дніпро*, 2002. — 794 с.
4. Мочерный С. В. Закон огосударствления капиталистической экономики. — К.: Вища школа, 1978.
5. Мочерный С. В. Концепции государственно-монополистического капитализма. — М.: Мысль, 1982.
6. Мочерный С. В. Современный государственно-монополистический капитализм. — К.: Вища школа. 1978.
7. Мочерный С. В. Сущность и эволюция капиталистической собственности. — М.: Мысль, 1978. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К., 1999. — 462 с. Мэмкью Н, Принципы экономике: Учебник. — СПб, 2000.
8. Мюрдаль Г. Современные проблемы *третьего мира" (Asian Drama). — М.: "Прогресс". 1972. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. — м.. 1999. Новейший философский словарь / Сост. А. А. грицанов. — Минск, 1998. — 896 с. Ойкен В. Основы национальной экономии: Пер. с нем. — М.: Экономика, 1996. — 351 с. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища школа — Знання, 1997. — 742 с.
9. Основи економічної теорії: У 2 кн.: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. — К.: "Либідь". 1998. — Книга 1. — 272 с.