Поняття національного багатства поповнилося поряд з речовими елементами капіталу (вартісні оцінки землі, будівель, споруд, обладнання, товарно-матеріальних цінностей) фінансовими активами та матеріалізованими знаннями і здатністю людей до продуктивної праці. Нагромаджені наукові знання, зокрема матеріалізовані в новій технології вкладення в здоров'я людини, почали враховувати в макроекономічній статистиці як елементи національного багатства, що мають неречову форму.

Нове розуміння значення людських інвестицій у забезпеченні соціально-економічного розвитку і суспільного прогресу визнали міжнародні організації. Становище сфери освіти, охорони здоров'я та інші фактори, які характеризують рівень розвитку людських ресурсів і якість життя населення, стали головним об'єктом уваги міжнародної статистики. Ключові показники, що комплексно характеризують стан людських ресурсів і динаміку нагромадження людського капіталу, сприяють об'єктивним міждержавним порівнянням. Як інтегральні індикатори соціального розвитку суспільства і стану людських ресурсів застосовують, зокрема: індекс розвитку людського потенціалу (індекс соціального розвитку); індекс інтелектуального потенціалу суспільства; показник величини людського капіталу в розрахунку на душу населення; коефіцієнт життєздатності населення та деякі інші.

Починаючи з 1995 р. і в Україні готують звіти про людський розвиток. Такі звіти за 1995—1999 рр., опубліковані Програмою розвитку ООН (ПРООН), стали основою для обґрунтування поняття людського розвитку як засобу і мети національного розвитку. На їх основі Національна академія наук України розглянула і прийняла розроблений ПРООН індекс людського розвитку. Нині цей індекс став вагомим показником розвитку людського потенціалу, моніторинг якого здійснюється Державним комітетом статистики на регулярній основі.

На основі цієї теорії Г.-С. Беккер обґрунтував економічну необхідність здійснення великих державних і приватних капіталовкладень саме у людський фактор. Такий підхід активно реалізується на практиці. Зокрема, індекс людського капіталу на душу населення (виражає рівень затрат держави, фірм і громадян на освіту, охорону здоров'я та інші галузі соціальної сфери в розрахунку на душу населення), що використовує Бюро статистики праці США, зростав у повоєнне десятиліття на 0,25 % за рік. У 60-ті роки XX ст. зростання призупинилося, що було пов'язано передусім з демографічними особливостями періоду, а у 80-ті ще більше прискорилося — майже на 0,5 % щорічно.

Концепція людського капіталу також допомагає пояснити відмінності між країнами, зумовлені властивою їм структурою зайнятих в економіці. Серед багатьох проблем, при з'ясуванні яких теорія людського капіталу може виявитися плідною, Т.-В. Шульц назвав і таке явище, коли країни, багаті на капітал, зокрема відтворювані матеріальні фонди, експортують переважно трудомісткі, а не капіталомісткі продукти.

Досліджуючи проблеми людського капіталу, Г.-С. Беккер став одним з першовідкривачів групи нових розділів економічної теорії — економіки дискримінації, економіки зовнішнього господарства, економіки злочинності та інших.

Література

1. Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И. П. Фаминского. — М., 1990.

2. Основы предпринимательской деятельности. — М.: Финансы и статистика, 1994.

3. Основы экономической теории. Политэкономия: Учебник / Под ред. Д. Д. Москвина. — М.: "Эди-ториал УРСС", 2001. — 527 с.

4. Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник / Под ред. Г. Н. Климко. — 3-е изд. — К.: "Знання-Прес", 2001.

5. Пезенти А. Очерки политической экономии капитализма: В 2 т. — М., 1976.

6. Піндайк Р. С, Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996.

7. Политическая экономия: Словарь / Под ред. О. И. Ожерельева и др. — М.: Политиздат, 1990.

8. Пригожий И. Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

9. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 494 с

10. Рибалкін В. О., Лазня I. В. Теорія власності. — К.: Логос, 2000. — 280 с. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. — К.: 1н-т екон. прогнозує. — Харків: Форт, 2003. — 424 с.

11. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория. — М., 1998.

12. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К.: Основи, 1996.

13. Самуельсон П. Економіка. — Львів: Світ, 1993. — 496 с.

14. Світова економіка: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К., 2000.