Джерелом споживчих вартостей є також засоби праці (насамперед земля), праця з управління підприємством, підприємницький талант, використання досягнень науки у виробництві, а в умовах нинішнього етапу НТР — інформація, але лише у поєднанні з працею, без якої створювати обмежену сукупність споживчих вартостей може лише земля, яка родить дикі плоди, в надрах якої є готові предмети праці тощо. У процесі такого поєднання виникає нова продуктивна сила.

На розвиток конкретної праці також впливають відносини економічної власності, їх еволюція від менш розвинутих типів і форм до розвинутіших; удосконалення господарського механізму (наприклад, перехід від ринкового саморегулювання економіки до державного регулювання макроекономічних процесів зумовлює появу спеціалістів у сфері державного регулювання, програмування, прогнозування макроекономічних процесів, складання перспективних планів розвитку народного господарства).

Абстрактна праця є тим спільним, однорідним, що існує в сотнях тисяч видів конкретної праці (токаря, столяра, агронома, лікаря, водія, космонавта тощо) — це затрати людської робочої сили у фізіологічному розумінні, тобто затрати мускульної, розумової, психічної енергії людини.

Абстрактна праця — специфічна економічна форма праці загалом в умовах товарного виробництва і розвинутого суспільного поділу праці, в якій виражається суспільний характер праці.

Кожний конкретний вид праці створює вид споживчої вартості товару або послуги, а абстрактна праця — їх вартість. Проте як в товарі не існує вартості без споживчої вартості (здатної задовольняти певні потреби людини), так без конкретної праці не існує абстрактної, і навпаки. Основою вартості е лише суспільно необхідна праця.

Виокремлення абстрактної праці в остаточному підсумку випливає із поняття "абстрактна людина", в якому відображаються універсальні біологічні, соціальні та духовні риси людини. Абстрактну людину не слід розглядати як індивідуальне узагальнення основних (або всіх) ознак реальних індивідів або одну рису людей у різні епохи серед різних країн і народів. Це поняття виражає родові, групові та індивідуальні особливості реальних людей, найважливіші цінності та відмінності від усього, що не є людиною. Радянська наука інтереси абстрактної людини не визнавала, вважала антинауковими і відносила до філософської антропології. Внаслідок цього ігнорувались загальнолюдські цінності, а основним критерієм прогресу вважався розвиток продуктивних сил.

Обґрунтував категорію "абстрактна праця" К. Маркс. Прихильники концепції граничної корисності заперечували правомірність її виокремлення. Але такій позиції суперечить визнання ними понять "цінність" та "корисність" (двох сторін товару), розмежування абстрактної корисності (можливої загальної корисності товарів одного роду, що не залежить від цих запасів) і конкретної корисності (дійсної корисності предмету, яка знижується для кожної наступної одиниці певного запасу благ).

Характеризуючи конкретну працю, оцінюють кількість і якість, мету і зміст праці, але переважаючою є саме її якість. При дослідженні абстрактної праці важлива і якість (складна або проста праця, співвідношення розумової і фізичної), і кількість праці, але домінуючою буде кількість праці. Поділ праці на конкретну і абстрактну лише відповідно до їх якості або кількості, властивий радянським економістам, ґрунтувався на неадекватному з'ясуванні теоретичної спадщини Маркса. Якщо погодитись з такою точкою зору, то якість праці, її корисність не матиме жодного впливу на вартість товарів, що суперечить дійсності. А визначення вартості лише ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача (що властиве концепції граничної корисності) або лише витратами абстрактної праці (що проповідувала радянська наука) буде однобічним.

Наявність у конкретній і абстрактній праці кількісного і якісного аспектів зумовлена їх органічною єдністю в товарі.

Жодна із властивостей товару не може існувати без іншої, а їх взаємопроникнення супроводжується наповненням якісної характеристики споживчих вартостей кількісними параметрами, і навпаки. Крім того, роллю конкретної праці .у формуванні вартості є задоволення певної суспільної потреби, яка формує межі виявлення суспільно необхідної праці. Конкретна праця також переносить вартість засобів виробництва на новостворений продукт, а отже, створює при цьому певну частину вартості. Абстрактна праця як економічна категорія товарного виробництва відображає відносини між товаровиробниками у процесі порівнювання (через обмін) різних видів праці з урахуванням процесу діалектичного заперечення їх конкретних форм. Тому категорія "абстрактна праця", як і "вартість", має історичний характер. Він полягає у зростанні питомої ваги розумової, здебільшого творчої праці, й відповідному зниженні частки фізичної праці, посиленні нервового, психологічного напруження тощо.

Конкретна праця постає як безпосередньо приватна праця, затрачена власником на своєму підприємстві, і є особистою справою товаровиробника. Водночас за суспільного поділу праці товаровиробники виготовляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці елементів суспільного характеру. Так, за дрібнотоварної приватної власності праця кожного окремого товаровиробника є приватною, а її суспільний характер виявляється лише в обміні. Подібні співвідношення приватної та суспільної праці властиві капіталістичному виробництву на домонополістичній стадії. Якщо поглиблення загального і особливого суспільного поділу сприяло зростанню товарtivesного виробництва і обігу (аналогічно впливало на цей процес розорення дрібних товаровиробників), то одинична форма поділу праці на підприємстві діяла у протилежному напрямі. Ознак суспільної праці приватна праця набуває лише на індивідуальному капіталістичному підприємстві.

Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірності суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і розвинутіших форм вартості тощо.

Суперечність між приватною і суспільною працею — основна суперечність товарного виробництва. Вона виявляється у стихійному коливанні цін, розоренні одних і збагаченні інших виробників товару тощо.

З розвитком технологічного способу виробництва, зокрема укрупненням підприємств, зростають масштаби організованого й планомірного виробництва, колективне виробництво і колективний характер праці починають домінувати над індивідуальним, а отже, над приватною працею. Приватна праця зберігається на дрібнотоварних підприємствах, які належать окремій особі, сім'ї й базуються на приватній трудовій власності (наприклад, фермерське господарство, що не наймає працівників). За цих умов суперечність між приватною і суспільною працею набуває форми антагонізму між приватним та колективним характером праці, з одного боку, і суспільною працею — з іншого.

Вартість товару залежить від багатьох факторів, передусім від продуктивності (лат. produc — доцільний, плідний) праці — кількості продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу. Тому із зростанням продуктивності праці у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Внаслідок цього вартість одиниці продукції зменшується, а вартість усієї виробленої маси залишається незмінною. Між продуктивністю праці і вартістю товару наявна обернено пропорційна залежність, яка зменшується внаслідок підвищення якості продукції. Продуктивність праці пов'язана з конкретною пралею, бо виражається у більшій або меншій кількості споживчих вартостей, її рівень залежить від таких факторів: масштабів розвитку техніки, науки та впровадження їх досягнень у виробництво, форм і методів організації праці, рівня освіти та кваліфікації робітників, природних умов тощо і визначається особливостями дії закону зростання продуктивності праці.

Інтенсивність (лат. intensio — напруженість, посилення) праці — напруженість праці, яка визначається витратами робочої сили за одиницю часу, її динаміку вимірюють затратами фізичної, розумової, нервової енергії протягом однієї години, робочого дня, тижня та ін. Ступінь напруженості праці визначають величиною фізичних, розумових, нервових зусиль працівника, темпом його праці, кількістю одноразово виконуваних функцій, чисельністю обслуговуваних машин та іншими факторами. Рівень інтенсивності праці визначають насамперед тривалістю робочого часу протягом певного періоду (року, місяця, тижня, робочого дня). Так, спочатку японський працівник щорічно трудився більше на 250 годин, ніж його західноєвропейський колега, а з 90-х років XX ст. — американський, що означає натепер вищий рівень інтенсивності його праці. Цей показник також залежить від форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати, рівня життя трудящих, свідомості та техніко-економічної культури виробництва, економічного мислення та ін. Впливають на інтенсивність праці вік працівника, стан його здоров'я, клімат та інші природно-біологічні фактори.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Тому інтенсивніше праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна, що зумовлює збільшення вартості виготовленої продукції. Інтенсифікація праці у масштабі галузі забезпечує підвищення середнього рівня продуктивності праці. Отже, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці і прямо пропорційній — від інтенсивності праці. У галузях з підвищеною інтенсивністю праці вводять скорочений робочий день. В епоху НТР зростає інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм і одночасно зменшується напруженість фізичної праці.

Для визначення величини інтенсивності праці вимірюють витрати працівником теплової енергії, кількість виконаної механічної роботи, рівень і швидкість втомлюваності і відновлення працездатності, визначають виробіток продукції працівником порівняно з рівнем механізації праці, масштаби виробничого травматизму, тимчасової непрацездатності тощо.

Праця є простою, якщо вона не потребує попередньої освіти і кваліфікації, наприклад праця