Мінімальна заробітна плата у вересні 1996 р. становила в Україні 15 грн., а середня 140 грн. Отже, співвідношення між мінімальною і середньою заробітною платою в цей період дорівнювало приблизно 1:10, тоді як у 1990 р. — 1:3. Наприкінці 2000 р. мінімальна заробітна плата була 118 грн., а середня 219, що означало перехід від надмірної диференціації до "зрівнялівки". У 2003 р. середньомісячна номінальна заробітна плата становила 498 грн., а мінімальна — 205 грн. (замість 237 грн., згідно із Законом, прийнятим Верховною Радою і підписаним Президентом, але пізніше проігнорованого ним же і "більшістю"). На 2004 р. мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 205 грн. з 31 листопада 2004 р. — 237 грн.

Згідно з конвенцією Міжнародної організації праці кожний учасник, який ЇЇ ратифікував, повинен запровадити систему встановлення мінімальної заробітної плати, що охоплює всіх найманих працівників, умови праці яких роблять доцільним застосування такої системи. При визначенні мінімальної заробітної плати необхідно брати до уваги потреби найманих працівників і членів їх сімей, середній рівень заробітної плати в країні, динаміку вартості життя, соціальні пільги, рівень продуктивності та інтенсивності праці, демографічну ситуацію та ін. Ці вимоги в Україні не виконуються.

Точкою відліку при визначенні мінімальної заробітної плати у багатьох розвинутих країнах є середня заробітна плата. Згідно із висновками міжнародної комісії, створеної органами ЄЕС у 1969 р., справедливою мінімальною заробітною платою є така, що становить 68 % середньої національної заробітної плати. Тому у Великобританії, Франції, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і деяких інших країнах мінімальна заробітна плата становить від 55 до 68 % середньої зарплати, а у США, Японії та деяких інших країнах — до 40 %. У США у 1992 р. рівень мінімальної заробітної плати за годину було підвищено з 3,5 до 4,55 дол., у 1998 — до 5,15 дол.

У колишньому СРСР основою розрахунку мінімальної заробітної плати була обрана вартість мінімального споживчого бюджету. Для цього обчислюють ціни в державних, кооперативних магазинах, на ринку та ін. Такий розрахунок свідчить про ціни, за якими закуповують товари і послуги домашні господарства. Крім того, у багатьох країнах ціни додатково вивчають профспілки, незалежні експерти, організації. При цьому вираховується мінімальний набір продуктів харчування для різних статево-вікових груп населення в розрахунку на душу населення: дітей у різному віці (від 1—3, 4—6, 7—10 і 11—18 років), юнаків і дівчат окремо у віці 14—17 років, чоловіків (18—59 років, 60—74 роки і старше 75 років) і жінок (18—54 роки, 55—74 і старше 75 років), причому для кожної вікової групи встановлюється загальний обсяг калорійності цих продуктів.

Інший варіант визначення мінімального споживчого бюджету — мінімальний набір продуктів харчування для чоловіків працездатного віку. До цього набору входило 75 найменувань продуктів харчування, 45 — одягу і взуття, 24 — предметів тривалого користування, 24 — меблів, 31 — посуду, витрати на предмети санітарії, гігієни, транспортні витрати, затрати на житло, зв'язок, ліки, отримання культурних послуг та ін. В Україні у запропонованому урядом прожитковому мінімумі (2000 р.) мінімальний набір продуктів охоплював 22 найменування продукти) харчування, вартість яких становила 147 грн. У 2008 р. прожитковий мінімум (ПМ) на працездатного становив 365 грн., проте 85 % населення не отримували таких доходів. Крім того, значна кількість найманих працівників, які мали роботу, не отримувала навіть мінімальної заробітної плати. На 2004 р. прожитковий мінімум встановлено на рівні 362 грн., проте рівень цін у 2003 р. у багатьох регіонах країни збільшився на 30—50 %. Тобто цей показник значно нижчий від нормального і занижується урядом з метою "статистичного обґрунтування" пониження частки бідних в Україні і доказу "ефективної" боротьби з бідністю.

Ще одним методом встановлення мінімальної заробітної плати є її зіставлення з вартістю прожиткового мінімуму, визначеного за фізіологічними нормами споживання продуктів харчування, що є показником рівня бідності. У Росії у 1995 р. мінімальна заробітна плата покривала лише 17% прожиткового мінімуму, в Україні — до 13 %, а у 2002 р. — 45 %.

За основу мінімальної заробітної плати в окремих розвинутих країнах беруть такий набір товарів і послуг, який задовольняє не лише фізіологічні, а й соціальні потреби як окремої людини, так і сімей з однією, двома, трьома дітьми і т. д. Наприклад, у США до цього набору належить 20 видів м'ясопродуктів.

Менш досконалим методом визначення мінімальної заробітної плати є її зіставлення з типовими сімейними бюджетами, оскільки елементами таких бюджетів є не лише заробітна плата глави сім'ї та її окремих працюючих членів, а й дивіденди, відсотки на вклади, плата за оренду та ін. Тому в США з приблизно 10 % загальної кількості працездатних, які отримували мінімальну заробітну плату, до 20 % проживали у бідних сім'ях, а 70 % — у сім'ях зі значно вищими за рівень бідності доходами. У 2002 р. кількість бідних у США збільшилась до 12 % (до бідних віднесені сім'ї, які отримували менше 14 тис. дол. річного доходу). Загалом доходи сімей у цьому році скоротились на 1 %.

Надмірно низький рівень мінімальної заробітної плати зумовлює процеси депопуляції населення, деградації значної кількості робочої сили, високий рівень злочинності та інші негативні явища.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.