плати представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки прямих затрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Одна із систем колективної оплати праці у США — система Скенлона. Якщо підприємство працює успішно і є економія затрат, то на її суму утворюється спеціальний фонд, з якого 25 % зараховують у резерв для можливих перевитрат фірми на робочу силу у майбутньому, а з суми, що лишається, після колективного обговорення виплачують премії (25 % — адміністрації, 75 % — робітникам). Премії розподіляють між робітниками відповідно до тарифних ставок. Застосування цієї системи спричиняє збільшення кількості безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає швидше, ніж темпи зростання доплат.
За системою Ракера премії виплачують залежно від приросту умовно чистої продукції. При цьому 25 % фонду резервують, а решту розподіляють між робітниками і адміністрацією без колективного обговорення.
Згідно із системою Лінкольна спочатку частина прибутків витрачається на сплату податків і дивідендів, після чого певна частка виділяється для виплати премій працівникам відповідно до особистої участі кожного з них у діяльності підприємства.
Багато великих корпорацій практикують виплату премій за подання різноманітних раціоналізаторських пропозицій. Щорічно корпорація внаслідок цього отримує в середньому одну раціоналізаторську пропозицію на одного працівника.
Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система участі у прибутках, яка передбачає, що за рахунок заздалегідь установленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховують за підвищення продуктивності праці, зниження затрат виробництва. Виплата премій робітнику залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик (стаж роботи, раціоналізаторська діяльність, відсутність запізнень і прогулів, відданість фірмі, схильність до співробітництва та ін.). Унаслідок отриманої економії виплати з преміального фонду є здебільшого часткою валової заробітної плати, яку підприємці надають робітникам залежно від рівня прибутків, успішної роботи компанії. Крім того, такі виплати звільнені від податків, що стимулює впровадження системи.
Досить часто у межах системи участі у прибутках робітникам сплачують премії або їх частку у формі цінних паперів (акцій). У разі погіршення кон'юнктури розміри виплат скорочують або припиняють. Але робітники не можуть вільно розпоряджатися акціями підприємства, на якому працюють. При переході на інше підприємство або виході на пенсію їм сплачують ринкову вартість акцій. В окремих компаніях (наприклад, в корпорації "Крайслер") робітникам, які працюють понад 40 років, надають акцій на 400 дол., але натомість вимагають згоди на заморожування величини заробітків.
Крім форм і систем заробітної плати, розрізняють системи оплати праці, які є конкретизацією плати за робочу силу (її вартість і ціну). Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримав робітник за продаж капіталісту робочої сили та частково результативність її функціонування без урахування інфляції.
Розміри такої заробітної плати не надають реального уявлення про життєвий рівень робітника, міру його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.
Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після вирахування податків.
Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: номінальної заробітної плати; рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя) та податків, які сплачують робітники у бюджет держави і фонди соціального страхування.
Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділять на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна до змін номінальної заробітної плати і обернено пропорційна — до змін рівня цін.
Література
1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.
2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.
3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.
4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.
5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.
6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.
7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *
8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.
9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.
10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.