щодо форм земельної ренти є питання про існування абсолютної земельної ренти у розвинутих країнах. Оскільки органічна будова капіталу у сільському господарстві цих країн піднялась до рівня промисловості і навіть перевищила його, то деякі економісти вже більше чотирьох десятиліть стверджують про зникнення такої форми земельної ренти. Другою передумовою її зникнення окремі науковці називають значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та модифікацію на цій основі процесу ціноутворення. Але такий підхід до проблеми однобічний, не-комплексний, оскільки до уваги беруться лише умови її виникнення, а не причина, яка є вагомішим чинником. Крім того, цей підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США орендна плата за землю становить до 10 % її ринкової вартості, або в середньому 350—400 дол. за га; у Канаді на оплату оренди витрачають 40—45 % вирощеного врожаю, у Франції — до 1/8. Тому аграрна політика в розвинутих країнах передбачає поступове перетворення фермерів-орендарів на власників землі через механізм викупу, що, в свою чергу, призведе до зменшення державних дотацій на сільське господарство, зниження цін на продукцію.
Дотації сільськогосподарському виробництву (властиві всім цивілізованим країнам) надаються за рахунок державного бюджету, податкової системи, а земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. У всіх інших випадках вона привласнюється землевласниками. При цьому дотації, як правило, повинні одержувати землекористувачі, а не землевласники, що ще раз вказує на принципову відмінність між цими видами доходів.
У разі повного перетворення землі на товар в Україні істотно впливатиме на процес ціноутворення орендна плата, яку виплачують нині власникам паїв (хоча у 2003 р. такі виплати не зробили 760 тис. власників), що призведе до значного зростання цін на сільськогосподарську продукцію.
Загалом процес перетворення землі на товар має позитивні та негативні особливості. Позитивним є формування повноцінного господаря землі, реальної приватної власності на землю (у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі; намагатиметься поліпшувати її якість, не маючи спадкоємців, зможе її продати); створення додаткових стимулів для іноземних інвестицій в економіку України тощо. Ці позитивні ознаки значною мірою зберігаються за довготермінової оренди.
Негативними наслідками перетворення землі на товар в Україні є можливість концентрації значної частини землі в руках мафіозно-тіньових структур і навіть іноземного капіталу (через підставних осіб), які спекулюватимуть земельними ділянками, що призведе до звуження життєвого простору народу. Середня ціна 1 га землі в Україні становить майже 15 тис. дол., а за оцінками західних експертів — до 25 тис. дол. У сфері земельних відносин зростає злочинність.
Широко практикується безоплатна передача земельних ділянок у власність, або їх продаж за заниженими, символічними цінами. Не чекаючи перетворення землі на товар у 2005 р., представники нової буржуазії уже скупили понад 500 тис. земельних паїв за середньою ціною 200—300 дол., тому є потреба відстрочити продаж землі до 2007 або 2010 р. Такий шлях сприятиме не формуванню реального власника і господаря, а капіталізації аграрних відносин, що суперечить подоланню відчуження працівників від власності. Недоліком є те, що дрібні фермерські ділянки не дають змоги використати переваги сівозміни, меліорації та деяких інших факторів зростання сільськогосподарського виробництва, тобто приватна власність не гарантує постійного поліпшення якості земель. Навіть неповне перетворення землі на товар зумовило Зростання цін на сільськогосподарську продукцію, що підтвердила практика 2000—2003 рр. Цьому сприятиме і абсолютна рента. Соціальна диференціація на селі, безробіття, боротьба за перерозподіл власності — теж можливі негативні наслідки такого процесу. Крім того, приватна власність має нижчу ефективність, ніж раціонально функціонуюча колективна.
Земля у багатьох країнах стала об'єктом купівлі-продажу внаслідок тривалої еволюції та узаконеної приватної власності на землю. Земля — особливий товар, оскільки є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Якщо абстрагуватись від витрат на поліпшення якості землі, то її ціна ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власнику — ренті. Власник може продати свою землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, одержаний від вкладення цієї суми в банк. Унаслідок цього ціна землі виступає капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:
За умов тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Україні не повинна бути товаром. Адже витрати на купівлю 1 га землі
нині спроможна здійснювати лише мафіозно-номенклатурна еліта, а це зашкодить реалізації програми передавання землі у власність тих, хто її обробляє.
З юридичної точки зору перетворення землі на товар суперечить статті 13 Конституції України, згідно з якою "...земля, її надра... та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу", тобто права володіти, розпоряджатися, користуватися землею та іншими природними ресурсами. Для реалізації цієї статті на практиці необхідно, щоб кожний громадянин України мав право на володіння землею та іншими природними ресурсами. У разі продажу землі найбіднішими селянами для оплати навчання своїх дітей у вищих навчальних закладах, медичних послуг тощо, вони позбавлятимуться такого права, що унеможливлюватиме реалізацію 13 статті Основного Закону. Оскільки суб'єктом власності на землю є весь український народ, то ним не можуть бути водночас інші суб'єкти власності. Крім того, володіти землею та іншими природними ресурсами, згідно з Конституцією, не мають права іноземні фізичні та юридичні особи. У разі встановлення приватної власності на землю таке володіння нею через підставних осіб не виключається.
Водночас об'єктом приватної власності можуть бути присадибні ділянки (установлених чинним законодавством розмірів у розрахунку на душу населення). При цьому працівники сільського господарства мають право лише на користування земельним паєм (без права його купівлі-продажу), що дає їм змогу створювати товариства, кооперативи, фермерські господарства. Крім того, приватна власність на землю може встановлюватися на невеликі ділянки для ведення садівництва, а також індивідуального, дачного та гаражного будівництва у передбачених законом розмірах.
Література
1. Україна і світове господарство: Взаємодія на межі тисячоліть / Кер. авторе, колек. А. С. Філіпен-ко. — К.: "Либідь". 2002. — 470 с.
2. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / За ред. Н. В. Паніної. — К.: Інститут соціології АН України, 2003.
3. Управление организацией: Энциклопедический словарь / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М.: ИНФРА-М, 2001.
4. Философский словарь. — М.: Политиздат, 1986. — 590 с.
5. Философский энциклопедический словарь. — М.: -Советская энциклопедия", 1983. — 840 с.
6. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 576 с.
7. Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: "Дело ЛТД". 1993.
8. Франко І. Я. Що таке соціалізм? Зібрання творів. — Т. 45.
9. Фридмен М. Количественная теория денег. — М.: Эльф-пресс. 1996.
10. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т.: Пер. з англ. — К.: Сфера. 1999—2000. Хакен Г. Синергетика: Пер. с англ. — М., 1980.
11. Харшаньи Дж., Зельтен Р. Общая теория выбора равновесия в играх. — СПб.: Эк. школа. 2001. Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ. — М.: Новости, 1981. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, ст. Р. М. Энтова. — М.: "Прогресс", 1993.
12. Шарп У. Ф., Александер Г. Дж., Бэйли Дж. В. Инвестиции. — М.: ИНФРА-М. 1998.