Інтернаціоналізація засобів виробництва проявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництві різних виробничих об'єктів, об'єднанні енергосистем тощо.

Інтернаціоналізація відносин економічної власності здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття сил монополій (в тому числі олігополій), національних держав та наднаціональних органів і відповідних їм соціально-економічних форм — власності гігантських монополістичних об'єднань (передусім наймогутніших транснаціональних корпорацій), частки державної власності та наднаціональної власності. Остання виявляється у формуванні єдиного бюджету для всіх країн ЄС, здійсненні спільних витрат на реалізацію досягнутих угод та проектів. На початку XXI ст. такий бюджет становив 1,5 % ВВП цих країн. Конкретнішими формами інтернаціоналізації економічної власності є інтернаціоналізація промислового, монополістичного і фінансового капіталу.

Інтернаціоналізація господарського життя супроводжується інтернаціоналізацією національних господарських механізмів, виявляється у проведенні узгодженої фінансово-кредитної, валютної, податкової та інших форм політики, у виникненні та розвитку міжнародних інститутів тощо.

Основним суб'єктом інтернаціоналізації економіки, а на сучасному етапі її глобалізації, є ТНК. У 1999 р. у світі нараховувалось до 63 тис. ТНК з річним обсягом продаж понад 100 млн дол., а чисельність їх філіалів становила понад 690 тис. Вони у цьому ж році виробляли понад 25 % виробництва світового ВВП, а продаж товарів і послуг зарубіжними філіалами ТНК досяг майже 11 трлн дол. (при загальному обсязі світового експорту до 7 трлн дол.); майже 80 % патентів на нову техніку і технології і понад 20 % використовуваної світової робочої сили. Більшість ТНК належать до середніх підприємств, а основна частка активів, обсягів виробництва й торгівлі припадає на наймогутніші з них.

Оскільки ТНК — основний суб'єкт інтернаціоналізації виробництва, то вони є і основною силою у міжнародній конкурентній боротьбі. Разом з гігантськими міжнародними компаніями вони монополізують значну частину технологічного способу виробництва (зокрема, кожного елементу продуктивних сил), що дає змогу їм істотно впливати на механізм ціноутворення на світовому ринку і привласнювати транснаціональні монопольно високі прибутки. Це зумовлено зростанням могутності національних монополістичних (олігополістичних) об'єднань, досягнутим рівнем міжнародної концентрації виробництва і капіталу, міжнародним поділом праці, а також активною діяльністю держави з укріплення позицій національних компаній на світовому ринку та створення умов для залучення іноземних інвестицій на внутрішній ривок.

Організаційними формами міжнародних монополій є міжнародні картелі, синдикати, трести і концерни, а їх функціональними формами — промислові, торговельні, транспортні, банківські, страхові корпорації та ін. Міжнаціональні компанії виникають на основі міжнаціональних договорів між компаніями різних країн і е міжнародними за складом капіталу, масштабами діяльності і особливостями її контролювання. Таких компаній налічується менше ЗО. На відміну від них ТНК — міжнародні за масштабами своєї діяльності, але національні за капіталом і контролюванням. Вони поширюються шляхом вкладення прямих інвестицій у свої закордонні філіали і підприємства.

Серед організаційних форм міжнародних монополій домінують багатогалузеві трести і концерни. На світовому ринку панує небагато ТНК. 10 наймогутніших з них контролюють майже 80 % світового автомобільного ринку, 11 — понад 70 % ринку сільськогосподарського машинобудування, 20 ТНК — до 50 % сталеливарної промисловості, 25 ТНК — до 50 % фармацевтичного ринку. Важливим засобом привласнення ними монопольних надприбутків є трансфертні ціни, перекази прибутків в офшорні зони (податкові оази тощо).

Специфіка міжнародної конкурентної боротьби насамперед залежить від особливостей внутрікорпораційної діяльності. Типовою є ситуація, коли конкурують внутрішні філії гігантських міжнародних концернів, це доповнює конкуренція на світових ринках з філіями інших концернів та з самими концернами. Філії міжнародних концернів, володіючи автономією у виробничій сфері, об'єднуються спільним фінансовим управлінням.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва всередині гігантських ТНК обсяг їх зарубіжного виробництва майже у три рази перевищує обсяг експорту, що зумовлює поступову заміну зовнішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом.

У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10—15 років діють дві суперечливі тенденції: з одного боку, посилення такої боротьби, з іншого — переплітання інтересів багатьох ТНК, зростання кооперації між ними, особливо при проведенні науково-дослідних робіт. Про першу тенденцію свідчить активна політика "поглинань" як усередині окремих країн, так і у межах світового господарства. Другу тенденцію (посилення коопераційних зв'язків між ТНК) засвідчує зростання кооперації міжнародних монополій у галузі автомобіле- та авіабудування. Наприклад, американська корпорація "Дженерал моторс" і японська "Тойота" створили на території США спільне підприємство "Нью юнайтед моторс" для складання малолітражних автомобілів, в якому обидві компанії мали по 50 % капіталу. Такі приклади непоодинокі. Крім того, посилились процеси міжнародних злиттів і поглинань могутніх ТНК. Обсяг таких угод з боку європейських ТНК і ТНБ з 1993 по 1995 рік збільшився у 4 рази, а з 1995 по 1999 рік — у 7 разів. При цьому було поглинуто 639 корпорацій з обсягом капіталу приблизно 285 млрд дол.

Зростає координація і між іншими суб'єктами світового господарства, зокрема між провідними капіталістичними державами, насамперед у сфері фінансів. Спільні проблеми з'ясовуються на щорічних нарадах семи провідних західних країн, а також такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків. Зокрема, на зустрічах "сімки" досягнуто компромісу щодо стабілізації валютних курсів (у 1985 і 1987), вироблено стратегію стосовно заборгованості країн, які розвиваються (1986), накреслено шляхи фінансової підтримки реформ, у країнах Східної та Центральної Європи (1989) узгоджено основні підходи країн Заходу до підтримки економічної реформи у Росії (1993). На таких нарадах почались обговорення екологічних проблем. Це свідчить, з одного боку, про усвідомлення загрози світової екологічної катастрофи на планеті і необхідності прийняття превентивних заходів, з іншого — про намагання її подолати.

У процесі інтернаціоналізації господарського життя між окремими економічними явищами і процесами виникають і функціонують сталі причинно-наслідкові, внутрішньо необхідні та інші зв'язки, які набувають форми економічних законів. При цьому розвиваються глобалізаційні процеси.

Література

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с

4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.

5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с

7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.

8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.

9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.

10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с

11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.

12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.

13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.

14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: