Ціни, механізм ціноутворення і теорії цін

План

1. Сутність ціни. 

2. Теорія ціни. 

3. Функції та види ціни. 

4. Механізм ціноутворення. 

5. Література

Сутність ціни.

Найпростіше перше визначення ціни дав К. Маркс: ціна — це грошовий вираз вартості товару. Більшість економістів зазначають, що таке визначення надто загальне, невичерпне і не відображає складний процес формування ціни1. Ю. Пал кін вважає, що ціна є "грошовим виразом вартості товару лише у тому разі, коли існує рівновага між попитом і пропозицією", і пропонує універсальніше визначення: "ціна — це грошова сума, яку одержують за конкретний товар"2. У навчальному посібнику "Ринкова економіка" виокремлено кількісний та якісний аспекти ціни: кількісний охарактеризовано як грошовий вираз вартості товару, а якісний — як "форму виразу економічних (мінових) відносин людей в умовах товарної економіки". Англійські вчені визначають ціну як те, "... від чого необхідно відмовитись, для того, щоб придбати це благо або послугу"4.

Проте виокремлення кількісної та якісної сторін ціни не наближує характеристику цієї категорії до реалій сучасності, які істотно змінились. У "Капіталі", як відомо, теоретично відображено розвиток економічної системи капіталізму на нижчій стадії її еволюції. Визначення ціни як грошового виразу вартості характеризує той період розвитку товарно-грошових відносин, коли товари продавались за вартістю, тобто період простого товарного виробництва.

Крім того, розмежування кількісної та якісної сторін ціни хоча й доречне, але зроблене невивірено. Основою такого розмежування може бути кількісний або якісний аспект вартості. Тому в ціні може відображатись відповідно як кількісний, так і якісний аспекти вартості. Якщо дотримуватися такої логіки, то в кількісному аспекті ціна — це не просто грошовий вираз вартості товару, а грошовий вираз величини втіленої у товарі суспільно необхідної праці товаровиробника. В якісному аспекті ціна є формою вияву економічних відносин між товаровиробниками, але не лише мінових, як стверджує Г. Башнянін та інші автори навчального посібника, а й техніко-економічних, тобто відносин між людьми у процесі спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва тощо при виготовленні товарів (особливо складних) та організаційно-економічних і відносин економічної власності, що виникають між товаровиробниками при обміні товарами.

Не можуть слугувати конструктивною методологічною основою для вирішення проблеми міркування окремих авторів про абстрактний характер, неповноту тощо Марксового визначення ціни, оскільки ці вчені не пропонують шляхів усунення таких недоліків. Не вирішує проблему визначення ціни як грошової суми, яку одержують за конкретний товар (за Ю. Палкіним). У ньому сутність ціни фіксується поверхово, без з'ясування жодного взаємозв'язку з вартістю та її трансформованими формами, без використання принципу історизму. Доречним при визначенні ціни відповідно до сучасних реалій буде з'ясування якісно нових форм трансформації вартості на всіх етапах еволюції економічної системи капіталізму.

Визначення ціни як грошового виразу вартості також відображає певною мірою типові реалії процесу первісного нагромадження капіталу, оскільки умови виробництва в різних галузях були приблизно однаковими (через низький рівень техніки).

За капіталістичного способу виробництва багато індивідуальних вартостей перетворюються на єдину суспільну або ринкову вартість (унаслідок внутрігалузевої конкуренції), а вона — на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).

За простого товарного виробництва основою товарних цін були тільки суспільно необхідні витрати виробництва:

W = c + v+ m,

де W — вартість товару; с — постійний капітал (витрати підприємця на придбання засобів виробництва); v — змінний капітал (витрати власника на відтворення робочої сили); m — додатковий продукт (за капіталізму він існуватиме у формі додаткової вартості).

За капіталістичного товарного виробництва основою товарних цін є не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

Цв = c + v + p,

де Цв — ціна виробництва; с — постійний капітал; v — змінний капітал; р — прибуток.

Прибуток утворюється в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в ті галузі, виробництво товарів в яких не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін (їх зростання при незадоволеному платоспроможному попиті і зниження при перевищенні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

За простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, а за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, встановлюються відповідно до закону попиту і пропозиції. Тому можна запропонувати найпростіше визначення ціни в нових історичних умовах — грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції. Водночас таке визначення ціни відображає переважно практику нижчої стадії розвитку капіталізму XVI—XIX ст., а не сучасну дійсність.

З виникненням монополій та олігополій процес ціноутворення ускладнюється, зокрема, виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва:

де Мцв — монопольна ціна виробництва; с — постійний капітал; v — змінний капітал; р — середній прибуток; рi — монопольно високий прибуток. Цей прибуток привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сферах виробництва та обігу. З урахуванням цього можна дати таке визначення:

Ціни (за сучасних умов) — грошовий вираз монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій), дія закону монополізації виробництва.

Процеси ціноутворення почали цікавити економістів досить давно.

Теорія ціни.

Найбільший вклад у цю теорію належить Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.

До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат виробництва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його виробництво. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості додаткового продукту. Отже, додатковий продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.

Тавтологія була притаманна концепції трьох факторів виробництва (Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа). Згідно з концепцією у процесі виробництва беруть участь такі фактори, як праця, земля і капітал, ціною яких є відповідно заробітна плата, рента і прибуток. Ціна факторів, на думку авторів, формує основу вартості, грошовим виразом якої і є ціна. Отже, у концепції трьох факторів виробництва ціни пояснюються цінами.

Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо). Він справедливо критикував положення Ж.-Б. Сея про те, що корисність товарів є регулятором їх вартості (пізніше ця теза була розвинута в теорію граничної корисності). Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості, оскільки товар, який виробляється з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, що виробляється з меншими зусиллями. Крім того, навіть двоє людей, які користуються однією і тією самою річчю, отримують від неї різне задоволення.

Дещо однобічним було твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості не відтворювальних товарів (рідкісних творів мистецтва) залежить винятково від їх рідкісності, оскільки праця талановитих творців могла бути складною і тривалою.

У концепції граничної корисності основна роль у визначенні ціди відводилась суб'єктивно-психологічній оцінці споживачів. В. Парето вважав, що суб'єктивні оцінки покупців і продавців не можна зводити лише до психологічних, оскільки ринкові відносини також визначають правила поведінки.

Наприкінці XIX ст. виникла концепція попиту і пропозиції, яка пояснювала механізм ціноутворення лише співвідношенням між попитом і пропозицією. Проте і вона була однобічною, оскільки до уваги брався лише один фактор ціноутворення, до того ж опосередковано пов'язаний зі сферою безпосереднього виробництва, ігнорувалася залежність попиту і пропозиції від цін товарів. Ця концепція неспроможна пояснити, чим визначається рівень цін у разі рівноваги попиту і пропозиції.

Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Визначається вартість не тим робочим часом, що витрачається на виробництво товарів, а тим, що витрачається на їх відтворення. К. Маркс поставив вартість у залежність не тільки від суспільно необхідної праці, а й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільній споживчій вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.

Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (як витрати засобів виробництва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці), розмежував категорії "вартість" і "цінність". Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність