Стиль керівництва у бізнесі

План

1. Стиль керівництва у бізнесі

2. Шляхи досягнення кар'єри та успіху в бізнесі

Процес організації та управління здійснюється згідно з діючим законодавством, установчими документами. Підприємець реалізує свої права по управлінню фірмою безпосередньо або через уповноважені ним органи, може повністю або частково делегувати ці права вищому органу управлінського апарату (наприклад, раді акціонерного товариства, правлінню).

Оцінка працівників за їхніми якісними характеристиками і розподіл роботи у відповідності з індивідуальними властивостями особистості дають можливість підприємцю без додаткових витрат підвищувати ефективність діяльності підприємства, раціонально використовувати трудові ресурси. При розподілі обов'язків між працівниками потрібно враховувати їхні риси темпераменту і ділову активність.

Колективом потрібно управляти розумно, тобто визначити місце кожного, його права, обов'язки, функції для забезпечення максимального ефекту. Для цього слід ретельно вивчати особисті якості працівників і можливості застосування їхніх знань в колективі з метою досягнення стратегічних та тактичних цілей. Підвищується зацікавленість підприємців в тому, щоб кожний працівник був на своєму місці з урахуванням його рівня кваліфікації, навичок, досвіду, компетентності.

Розвиток науки і техніки, складне економічне середовище в умовах реформування господарського комплексу потребує не тільки відповідної кваліфікації працівників, але й індивідуально-психологічних рис, які неможливо створити наказом або розпорядженням. Мають бути виявлені власні бажання працівника, його творчі здібності, врахована ініціативність.

Дуже важливо, щоб на керівних посадах були творчо мислячі, активні люди, котрі мають блискучу пам'ять, сильний характер, лідерські здібності до управління персоналом.

Лідерство — це здатність впливати на групи людей та кожного зокрема, щоб спонукати їх працювати ефективно для досягнення успіху фірми, її поставлених цілей.

Ступінь розвиненості лідерства визначається такими трьома підходами: з позиції особистих характеристик, поведінки та ситуації.

Підхід з позиції особистих характеристик, відомий також під назвою теорії великих людей, свідчить, що кращі керівники володіють відповідним набором особистих якостей. Такі риси, як: рівень інтелекту, ініціативність, високий рівень впевненості в собі, соціальна і економічна освіченість, чесність, добропорядність, прагнення до знань, надійність, відповідальність за справу допомагають у визначенні лідерства. Проте це не означає, що людина стане керівником, навіть якщо вона й володіє набором необхідних рис.

Підхід з позицій поведінки означає, що ефективність керівництва і лідерства визначається не особистими якостями людини, а, радше, його манерою поведінки стосовно підлеглих, оточуючих.

Ситуаційний підхід означає, що ефективність керівництва, лідерства залежить від зміни конкретної ситуації і певну роль в цьому можуть відіграти додаткові фактори.

До них відносять: цілі і стратегію фірми, вимоги ринкового реформування, загроза конкуренції, формування нової товарної політики з урахуванням зміни споживчого попиту, потреби працівників, вихід з кризової ситуації.

У країнах з розвиненою ринковою економікою все більшого розповсюдження набуває ситуаційна модель керівництва підприємницькою структурою. Увага зосереджується на ситуації і аналізуються головні фактори, які впливають на поведінку керівника.

По-перше, це взаємовідносини між керівництвом та працівниками — членами трудового колективу. Мається на увазі лояльність, яку виявляють підлеглі, їхня довіра до свого керівника та привабливість його для виконавців.

По-друге, структура виробничого завдання. Викладається зміст робіт, які необхідно виконати для цього, потрібне матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

По-третє, наявність посадових повноважень, тобто відповідність законодавчо-нормативних та внутрішніх документів. Певний обсяг влади дозволяє керівнику використовувати систему матеріального заохочення, а також об'єктивно оцінювати рівень підтримки, яку надає керівник підлеглим. Кожній ситуації відповідає конкретний стиль керівництва, але для того чи іншого керівника-підприємця він залишається, як правило, постійним.

Стабільний стиль керівництва забезпечує належний баланс між вимогами, які можливі за даної ситуації, та особистими якостями керівника, що в результаті веде до високої продуктивності та задоволення. Найбільш сприятлива ситуація — коли виробниче завдання добре струк- туроване, посадові повноваження значні, а відносини між керівником та підлеглими — доброзичливі.

Підприємець, залежно від того, наскільки підлеглим дозволяється брати участь в обговоренні відповідних управлінських рішень, може використовувати такі тактичні прийоми:

1. Самостійно вирішує проблему на основі наявної на даний момент інформації.

2. Отримує необхідні матеріали, звіти від своїх підлеглих, і потім сам вирішує проблему. Підприємець може сказати або не говорити своїм працівникам, про суть проблеми. Роль підлеглих в прийнятті рішення полягає лише у зборі і поданні потрібної інформації, а не у пошуку або оцінці альтернативних рішень.

3. Підприємець викладає суть проблеми безпосередньо тим підлеглим, яких це стосується. Він вислуховує їхні ідеї та пропозиції, але не збирає їх разом в одну групу. Потім підприємець приймає рішення.

4. Підприємець викладає проблему групі своїх підлеглих. Усі разом вони знаходять і оцінюють альтернативи та намагаються досягти згоди відносно вибору оптимального варіанту. Керівник виступає в ролі головного експерта, не намагається тиснути на групу під час обговорення ідей, сприймає і виконує рішення, котре група вважає найбільш прийнятним.

Використання кожного із наведених прийомів керівництва залежить від характеру ситуації та реальних можливостей розв'язання проблеми. Для того, щоб правильно оцінити ситуацію, треба врахувати ряд критеріїв, за якими можна аналізувати ситуації на основі взаємовідносин підлеглих і підприємця:

• значущість якості рішення, що приймається;

• достатність рівня мотивації підлеглих для реалізації відповідного завдання;

• припинення імовірного конфлікту між підлеглими при обговоренні альтернатив;

• наявність достатньої інформації та ресурсів для ефективного виконання підприємницького рішення.

Керівники структурних підрозділів активно прагнуть зайняти більш високі посади в підприємницькій організації. Для цього вони обирають відповідний стиль лідерства для досягнення своєї мети, особливий характер поведінки, цілеспрямоване прагнення спілкуватись з вищим керівництвом. Проте може трапитися, що на більш високій посаді керівник не зможе ефективно керувати підлеглими, зорієнтованими на досягнення поставленої мети.

Керівники повинні реагувати на ситуації досить гнучко і коригувати стиль управління з урахуванням загальної атмосфери, яка склалась у колективі, структури кадрів та їхніх якісних характеристик, реальності потреб. Лідерство і прийнятний стиль керівництва — це мистецтво підприємця — керівника фірми.

У сучасних умовах ситуаційний підхід до лідерства є найбільш ефективним для успішного бізнесу і вирішення поточних проблем. Завдяки спеціальній підготовці і тренінгу можна навчатися обирати стилі, які відповідають конкретним ситуаціям.

Різні ситуаційні моделі допомагають усвідомити необхідність гнучкого підходу до управління бізнесом. Щоб точно оцінити ситуацію, підприємець повинен добре уявляти як здібності підлеглих, так і свої особисті, природу управлінського завдання, потреби, цілі, завдання фірми. Керівник — це унікальна особистість, яка має багато різноманітних здібностей. Успішно керувати підприємством може та людина, яка є авторитетом, насамперед, у своєму трудовому колективі.

Авторитет керівника-підприємця полягає у загальному визнанні його професійних і ділових якостей, моральної, соціальної зрілості, яку він реалізує у своїй щоденній бізнесовій діяльності в співдружності з працівниками, безпосередніми учасниками виробництва, а також у процесі спілкування з партнерами по бізнесу.

Природа авторитету не проста, і його завойовує той, хто постає перед колективом як особистість, наділена інтелектом, розумом, знаннями, досвідом, цілеспрямованістю і наполегливістю при досягненні поставленої конкретної мети підприємницької діяльності; хто вміє знайти і впровадити найефективнішу форму організації та управління виробництвом, що враховує кон'юнктуру ринку, застосовує системи стимулювання ініціативних робітників; є тактовним, ввічливим, уважним до запитів підлеглих, всіляко сприяє створенню здорового психологічного клімату в колективі.

Авторитет підприємця допомагає йому без труднощів успішно вирішувати близькі та перспективні завдання і проблеми не тільки на виробництві, з колективом, а й із зовнішнім середовищем (виробничі зв'язки, постачання, кредити, збут, страхування, транспортування, міжнародна діяльність). Основою і джерелом авторитету керівника- підприємця є його стиль роботи, управління, комунікабельність в стосунках з людьми.

У підприємницькій діяльності кожен керівник виконує свої функції та обов'язки, досягає поставленої мети у притаманному тільки йому стилі. Спираючись на свої особисті якості й збагачуючи їх пізнанням нових якостей і властивостей, набуваються навички організовувати, формувати, поліпшувати свій стиль, реалізовувати у ньому свою неповторну особистість, розум, знання, досвід, мудрість.

Стиль керівництва у бізнесі — це механізм, за допомогою якого підприємець своїми методами прийняття рішень, підходами, етикою спонукає підлеглих, трудовий колектив у цілому до якісної, ініціативної, творчої, високоефективної праці. Це не просто форма спілкування з підлеглими і колегами, а соціальне явище, оскільки воно впливає на результати виробничої, комерційної, соціально-психологічної діяльності кожного окремого працівника і колективу підприємства в цілому, всіх систем управління і господарського комплексу.

В управлінні бізнесом виділяються три стилі керівництва: автократичний, демократичний, ліберальний.

Автократичний стиль управління дозволяє керівнику мати достатню владу, щоб нав'язувати свою волю виконавцям, централізувати повноваження, розподіляє роботу підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень, жорстко керує в межах наданої компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, дає можливість чинити психологічний опір.

Демократичний стиль управління дає можливість керівникові: * віддавати перевагу механізмам впливу, котрі мають можливість задовольнити потреби підлеглих більш високого рівня (потреба в приналежності до підприємницької організації, повага, самовираження);

• уникати нав'язувань своєї волі підлеглим;

• забезпечувати високий ступінь демократизації повноважень, активну участь в обґрунтуванні рішень, широку свободу при виконанні завдань;

• дозволяти працівникам визначати свої власні цілі у відповідності з потребами і філософією підприємства;

•