• створити атмосферу відкритості та довіри з тим, щоб в разі потреби підлеглі могли звернутися до керівника.

Таким чином, демократичний стиль характеризується прагненням ставити якомога більше питань на обговорення колективу підприємства, вирішувати їх і віддавати накази після обговорення. Досвідчений демократичний керівник значну частину проблем передає на розсуд трудовому колективу.

Разом з тим, стратегію управління підприємець демократичного типу тримає в своїх руках. Він спокійно ставиться до критики на свою адресу, прагне до спілкування з підлеглими. Продумано і обґрунтовано приймає відповідальні рішення. Звідси — переваги демократичного стилю керівництва у бізнесі. Реальна влада і авторитет лише зростають завдяки вмінню управляти людьми без грубого тиску і непотрібного адміністративного впливу, спиратись на їхні здібності і рахуватися з їхньою гідністю.

Підприємець заохочує ініціативу знизу і підкреслює свою повагу до підлеглого, враховує думку і поради колег. Він має переконання, що завдяки вміло організованому процесу обговорення завжди можна знайти оптимальне і найменш ризиковане рішення найскладніших проблем. Він орієнтується на можливості кожного підлеглого, на його природне прагнення до самореалізації. Стимулює ініціативу, формує в нього сприйняття мети системи як своєї власної. Використовуючи ці методи, підприємець вміло поєднує безпосередньо управлінську роботу з вихованням колективу, закріпленням у нього почуття довіри і взаємоповаги.

Демократичний стиль управління у сфері бізнесу логічно і природно узгоджується з соціальними і економічними реформами України. Сучасний демократично орієнтований керівник — це, насамперед, людина, яка постійно перебуває в пошуках нових можливостей розвитку бізнесу, вдосконалення і збільшення виробництва та продажу продукції, сприяє застосуванню нових технологій, техніки, управління, що пов'язано з демократизацією суспільства в цілому, зростанням ролі і пріоритетності соціальних питань, загальнолюдських цінностей.

Ліберальний стиль управління полягає у тому, що керівник більше зосереджений на людині, тоді як автократичний лідер зосереджений на роботі.

Керівник ліберального стилю намагається підвищувати ефективність праці шляхом удосконалення людських відносин. Він робить наголос на взаємодопомозі, дозволяє працівникам брати участь в прийнятті рішень, уникає жорсткого контролю, запроваджує для підрозділів оптимальний рівень продуктивності праці.

Зосереджений на людині керівник завжди рахується з потребами підлеглих, допомагає вирішувати їхні проблеми та заохочує їх професійне зростання. Найбільша віддача — від групових рішень та участі працівників в обговоренні питань. Такі керівники повністю довіряють підлеглим, взаємовідносини між колегами дружні і характеризуються взаємною довірою.

Прийняття рішень децентралізоване, спілкування доброзичливе. Керівник розподіляє виробничі обов'язки між підлеглими, розписує завдання і пояснює вимоги до їхнього виконання, планує і складає графіки робіт.

Орієнтований на людину, управлінський підхід ліберального характеру забезпечує максимальну продуктивність тому, що працівники мають можливість перебудувати свою роботу так, щоб домогтися найбільшої ефективності. Такий стиль керівництва збільшує задоволеність персоналу, яка веде до підвищення продуктивності праці, зниження плинності кадрів, прогулів, виробничих травм.

Існують різні цікаві думки стосовно вимог до керівника. Так, засновник класичної школи «наукового менеджменту» Фредерік Уінслоу Тейлор (1856—1915), попередник сучасної американської науки управління, вважав, що найважливішими рисами керівника є розум, освіта, спеціальні, технічні знання, такт, рішучість, чесність, розсудливість, здоровий глузд, міцне здоров'я.

Видатний французький дослідник принципів організації адміністративної діяльності Анрі Файоль (1841-1925) впродовж 30 років був керівником великої французької гірничодобувної і металургійної компанії, яка, перебуваючи при ньому на грані банкрутства, стала одним з наймогутніших французьких концернів, відомим своїми адміністративними, технічними і науковими кадрами.

А.Файоль так визначив вимоги до керівника: * здатність організовувати, погоджувати, контролювати і передбачати, бути компетентним стосовно спеціальної технічної функції, характерної для цього підприємства;

• високий загальнокультурний рівень;

• високі моральні якості, почуття відповідальності, обов'язки і турбота за загальний інтерес, твердість, наполегливість, енергійність, сміливість;

• інтелігентність і розум, здоров'я і фізична сила.

Цілком зрозуміло, що ці вимоги залишаються актуальними для підприємця — організатора, засновника, керівника фірми, який повинен: «знати», «вміти», «хотіти».

Знати — означає мати всю потрібну інформацію, оволодіти потрібними знаннями, щоб свідомо робити свою справу. У першу чергу, необхідно орієнтуватись у законодавчо-нормативній базі з питань підприємництва, малого бізнесу, оподаткування, державного регулювання.

Завдяки вмінню формується здатність підприємця на основі своїх знань і навичок досягнути поставленої мети. Уміти, зокрема, означає:

• досягти мети з якнайменшими витратами праці, ресурсів, часу, тобто працювати ефективно;

• досягти лідерства у виробництві високоякісної продукції, завоювати відповідну частку на ринку;

• створити сприятливий морально-психологічний клімат і доброзичливість у стосунках з людьми, партнерами, постачальниками, споживачами тощо;

• здійснювати правильний підбір працівників, які знають свою справу, ініціативних, здатних організувати і вирішувати локальні завдання;

• не втрачати влади над собою і здійснювати свою підприємницьку діяльність навіть у складному зовнішньому середовищі;

• підвищувати рівень конкурентоспроможності фірми та продукції, що є гарантією успіху, ефективності;

• навіть в умовах фінансових ускладнень знаходити шляхи й успішно здійснювати технічне переоснащення виробництва, освоєння випуску нових, модних видів товарів, які відповідають потребам споживачів;

• не боятись конкуренції, бачити її позитивні та негативні сторони, поліпшувати організацію маркетингової діяльності, реклами, післяпродажного сервісу, застосовувати дійові методи стимулювання збуту;*

не стояти на місці, а постійно рухатись уперед, виявляючи нові можливості бізнесу.

Підприємець — людина, яка багато що хоче створити і реалізувати у житті. Головне — бути власником, володарем майна. Він усвідомлює не тільки необхідність оволодіти об'єктами власності, але й знає можливі засоби їх отримання, джерела фінансового забезпечення.

Шляхи досягнення кар'єри та успіху в бізнесі

У книзі Г.В. Щекіна «Як робити кар'єру» аналізуються результати опитування 700 керівників компаній різних галузей, проведених проф. Г. Медгерісом (Австрія) та С. Какабадзе (Великобританія).

Керівників попросили проранжирувати за ступенем важливості фактори, які визначали розвиток їх кар'єри. Результати були такі:

1) особисте бажання зайняти високу посаду (людина, яка не ставить перед собою високих цілей, звичайно і не докладає особливих зусиль до самовдосконалення, підвищення своєї кваліфікації, просування по службі);

2) уміння працювати з людьми;

3) готовність ризикувати і брати на себе відповідальність;

4) придбання широкого досвіду керівної роботи і виконання різних функцій до 35 — річного віку;

5) здатність генерувати більше ідей у порівнянні з колегами;

6) вміння при необхідності легко змінювати стиль управління;

7) висока професійна підготовка;

8) сімейна підтримка.

Свої особисті знання і види діяльності керівники ранжирували за ступенем важливості таким чином: прийняття рішень, самодисципліна, аналітичні здібності, гнучка поведінка, вміння правильно розподіляти свій час, знання справи.

При працевлаштуванні, одержанні вищої посади у бізнесі слід керуватись такими порадами:

1. Провести самооцінку своїх знань і навичок, готовності до самостійних дій та прийняття рішень; визначити, яке місце (регіон, фірма) і яка робота більш зацікавлює потенційного претендента на посаду.

2. Вивчити посадові інструкції, опис можливих робіт, щоб з'ясувати, які з них відповідають особистим бажанням, інтересам. Слід звернути увагу на відомості про необхідну професійну освіту, вимоги, які висуваються до цих робіт, наявність вакантних робочих місць, систему оплати праці.

3. Вивчити ринок робочих місць у даній галузі і оцінити свої шанси.

Потрібно детально ознайомитись з конкретними посадами, які

пропонуються, рівнем заробітної плати, умовами праці. Такі відомості можна отримати у засобах масової інформації (в газетах, журналах), мережі Інтернет.

Певну допомогу у працевлаштуванні студентів-випускників надають вищі навчальні заклади спільно з підприємствами різних форм власності. У рекламних оголошеннях на вакантні посади висуваються різні вимоги до претендентів: рівень освіти, вік, практичний досвід у даній сфері діяльності, вміння працювати з сучасними комп'ютерними програмами, знання іноземної мови та ін.

4. Зробити вибір найоптимальнішого варіанту, оцінити свої шанси для зайняття пропонованої посади і скласти резюме.

У резюме стисло подаються автобіографія, досягнення у науковій і практичній діяльності. Це візитна картка потенційного претендента при виборі кар'єри.

Кар'єра найманого працівника переростає у кар'єру підприємця.

Цей процес може відбуватись таким чином:

• працівник комерційної фірми на основі вивчення кон'юнктурної ситуації правильно обирає товарну і ринкову нішу, проводить успішні бізнес-операції і має можливість самостійно організувати свою фірму;

• менеджер вносить визначену частину вкладу (внеску) до статутного фонду і стає рівноправним партнером-співвласником підприємства;

• головний бухгалтер купує акції, стає акціонером і членом ревізійної комісії акціонерного товариства;

• науковець впроваджує ідею, одержує патент і створює підприємство.

Варіанти переростання кар'єри найманого працівника у кар'єру підприємця подані на рис. 7.13.

Конкретна послідовність дій на шляху досягнення кар'єри підприємця залежить від особистих здібностей, менеджерського «таланту», підприємливості, фінансових можливостей, характеру зв'язків з представниками ділових кіл. Справжній підприємець — той, хто вміє управляти справами і людьми, своїм особистим прикладом спонукає інших до роботи. Вчитися цій складній справі бажано вже на ранніх етапах кар'єри, до 30-річного віку. Працівникам з високим потенціалом необхідно цілеспрямовано давати відповідальні, але посильні завдання, які вимагають колективних зусиль.

На кожному підприємстві повинен бути план підвищення кваліфікації персоналу. Основні форми навчання — самопідготовка, курси підвищення кваліфікації, стажування, заочне навчання, участь у семінарах і конференціях, тренінг персоналу. Будь-яка підготовка працівника повинна бути зорієнтованою на потреби фірми, а також на інтереси і бажання працюючих.

Як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід, складовими успіху суб'єктів підприємницької діяльності є:

1. Приваблива бізнес-ідея у виробництві конкретного товару, який