Підприємцю слід зазначити: які відділи заплановано організувати; загальну чисельність працівників на підприємстві (фактична і прогнозна), з них адміністративно-управлінського складу; розподіл (групування) робітників і службовців залежно від освіти і віку; фактичну і прогнозну середню заробітну плату окремих категорій кадрового складу, середню величину надбавок; пропозиції щодо реструктуризації персоналу.

Таким чином, у цьому розділі обумовлюються питання чисельності працюючих, оплати праці. Вказується, чи буде підприємець — юридична особа впроваджувати систему участі у прибутках, форми матеріального стимулювання. В організаційній структурі підприємства повинно бути чітко видно: хто і чим буде займатись, як усі служби будуть взаємодіяти між собою і як їхню діяльність планується скоординувати і контролювати. Ознайомившись з організаційним планом, потенційний інвестор може отримати уявлення про те, хто буде здійснювати управління підприємством і як складатимуться відносини між управлінською ланкою з виробничим, збутовим персоналом.

Фінансовий план. У цьому розділі бізнес-плану звертається увага, на величину необхідних грошових коштів для здійснення даного проекту, джерела фінансування (отримання кредиту, залучення акціонерного або пайового капіталу), призначення фінансування (застосування залученого капіталу). Крім того, зазначається строк повернення позичкових коштів, строк окупності вкладень.

де С — строк окупності вкладень у підприємницьку справу, (роки);

К — сума грошових коштів та вартість майна, вкладених підприємцем у бізнес (капіталовкладення);

П — величина річного прибутку.

У цьому розділі бізнес-плану необхідно також подати:

• прогноз обсягів реалізації товарів;

• прогноз прибутку;

• прогнозний баланс активів і пасивів в узагальненому вигляді;

• рух грошових коштів у плановому періоді;

• аналіз беззбитковості.

Важливість проведення аналізу беззбитковості полягає у тому, що можна визначити, чи буде ця бізнес-справа прибутковою або принесе збитки. При створенні нового підприємства підприємець повинен знати, коли буде отримано перший прибуток, оскільки на початку своєї діяльності він вкладає багато коштів, несе суттєві витрати. Якщо підприємець займається виробничою діяльністю, то він повинен знати про кількість продукції, при якій досягається беззбитковість виробництва.

Комерсант, займаючись роздрібною торгівлею, повинен знати, скільки товарів потрібно продати з тим, щоб досягнути беззбитковості комерційних операцій. Для туристичної фірми важливо знати, яку кількість клієнтів (туристів) необхідно обслуговувати для досягнення беззбитковості послуг, що надаються.

Аналіз беззбитковості зводиться до визначення точки беззбитковості — такого стану, коли різниця між усіма доходами і витратами дорівнює нулю.

Точка беззбитковості показує мінімально допустимий обсяг виробництва (або реалізації виконаних робіт, наданих послуг), коли підприємець повністю покриває свої витрати, працюючи беззбитково, не отримуючи ніякого прибутку, але не має збитків. Після того, як підприємство окупиться, виробництво (або продаж) кожної наступної одиниці продукції буде приносити прибуток.

Розрахунок строку окупності вкладень визначається за формулою:

Розрахунок точки беззбитковості виробництва проводиться за такою формулою:

де Тк — кількість вироблених товарів, при якій буде досягнута беззбитковість виробництва (точка беззбитковості), одиниць;

Вп—умовно-постійні витрати за певний період (наприклад, місяць, квартал, рік), грн.;

Ц — ціна одиниці товару, грн.;

Вз — умовно-змінні витрати, необхідні для виготовлення одиниці товару, грн.

Відомо, що умовно-постійні витрати не залежать від обсягу виробництва, фіксуються на певний часовий інтервал, а умовно-змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва на одиницю продукції, що випускається.

До складу умовно-постійних витрат відносяться: витрати на заробітну плату штатного персоналу (керівників, службовців), оренда, реклама, комунальні послуги, канцелярські, телефонні та поштові витрати, сплата торгового патенту, амортизаційні відрахування, окремі види податків та обов'язкових платежів у бюджет, виплати на оплату кредиту і відсотків та ін.

До складу умовно-змінних витрат входять: витрати на сировину і матеріали, витрати на вироби, які закупаються і напівфабрикати, витрати на електро- та теплоенергію, що використовується у виробничому процесі, заробітна плата робітників, безпосередньо зайнятих у виробничому процесі, витрати на проведення випробувань, досліджень, утримання лабораторій, вартість обслуговування і ремонту обладнання, транспортні витрати та ін.

Оцінка ризику та страхування. Підприємець, розробляючи бізнес- план, повинен заздалегідь передбачити можливі види ризиків, з якими він може зіткнутись, виявити джерела цих ризиків та момент (період) їхнього виникнення. У подальшому — розробити заходи щодо зниження ступеня ризиків і мінімізації втрат, які вони можуть спричинити.

Кожне новостворюване підприємство, будь-яка бізнес-справа неминуче зустрічається на своєму шляху з певними труднощами, які можуть загрожувати його існуванню. Для підприємця важливо вміти передбачити ті чи інші види підприємницького ризику, розробити стратегію їх подолання.

Неабияке значення має аналіз оцінки ризику.

Одним з найбільш розповсюджених методів визначення оцінки ризику є експертний, який базується на основі таких послідовних етапів:

1. Складання вичерпного переліку ризиків.

2. Визначення пріоритету кожного ризику за його значущістю.

3. Об'єднання в групи ризиків з однаковими пріоритетами. Кожній групі, починаючи з першої, дається номер у порядку зменшення пріоритету ризику.

4. Визначення питомої ваги і кожного окремого ризику шляхом виконання таких процедур:

а) визначається питома вага ризиків з мінімальним пріоритетом за формулою:

де j — номер групи пріоритетів ризиків, j = 1, 2, 3...m; m — кількість груп пріоритетів;

f — відношення пріоритету першої групи до пріоритету останньої групи;

в) розраховується питома вага і-го ризику.-ої групи (W. ) за формулою

б) визначається питома вага останніх груп пріоритетів ризиків за формулою:

де n. — кількість ризиків j-ої групи;

W.. > 0, 2 W.. = 1.

і. ' ^ і.

Якщо пріоритети простих ризиків не встановлюються, то усі вони мають рівну вагу, тобто:

де N — загальна кількість простих ризиків.

5. Визначається середня оцінка імовірності настання ризиків. Для розрахунку цього показника використовуються експертні оцінки. Для проведення цієї роботи бажано мати не менше трьох експертів,

які добре ознайомлені з суттю проблеми. Це можуть бути керівник- підприємець фірми, інші кваліфіковані фахівці. Кожному експерту, який працює окремо один від одного, надається перелік простих ризиків та пропонується оцінити імовірність їх настання, керуючись такою 100-бальною шкалою:

0 — ризик несуттєвий і він напевно не реалізується;

25 — вияв ризику малоімовірний;

50 — про настання ризику нічого певного сказати не можна, можливість ризику та його відсутність рівноімовірні;

75 — ризик швидше за все виявиться;

100 — ризик напевно реалізується.

Оцінки експертів підлягають аналізу, який виконується за такими правилами:

де A,, B. — оцінка кожної і-ої пари експертів.

Усього повинно бути зроблено три оцінки для попарно порівняльних думок, відповідно першого та другого експертів, першого та третього експертів, другого і третього експертів.

Правило 1 означає, що мінімальна допустима різниця між оцінками двох експертів за будь-яким ризиком повинна бути менше 50 (або дорівнювати). Порівняння здійснюється за модулем, оскільки знак (плюс або мінус) не враховується. Це правило спрямоване на усунення недопустимих розбіжностей в оцінках імовірності настання окремого ризику.

Правило 2 спрямоване на узгодження оцінок експертів у середньому. Воно використовується після виконання правила 1. У цьому випадку розбіжності оцінки підсумовуються за модулем, тобто не звертаючи уваги на знаки, і результат ділиться на кількість простих ризиків.

Оцінки експертів можна визнати такими, що не суперечать одна одній тоді коли отримана величина не перевищує 25. Якщо суперечності виявляються (невиконання правил 1 і 2), вони обговорюються на нарадах для вироблення узгодженої позиції щодо конкретного питання.

Розрахунок середньої оцінки імовірності настання ризику проводиться за такою формулою:

де V — середня оцінка імовірності настання і-го ризику, балів;

Ср 1

Кекс — кількість експертів;

2 V. — загальна сума оцінок імовірності настання і-го ризику усіма експертами, балів.

6. Проводиться розрахунок очікуваної величини ризику за формулою:

де R — величина і-го ризику, у балах; W. — питома вага і-го ризику;

V — середня оцінка імовірності настання і-го ризику, у балах.

Ср .

Після цього можна підрахувати загальну величину усіх ризиків за формулою:

N

Величину 2R можна трактувати як очікувану імовірність (у балах) спільного вияву усіх простих ризиків, а значення величини окремо взятого ризику — як вклад (внесок) його у загальну очікувану величину.

Якщо величина вкладу будь-якого простого ризику перевищує 10 балів, то ризик визначається суттєвим і необхідна розробка заходів, спрямованих на зниження імовірності вияву даного ризику. Результат роботи експертів може бути зафіксований у такій таблиці:

Результати розрахунку очікуваної величини ризику можна оформити за допомогою такої таблиці:

Загроза виникнення ризиків і можливих втрат може бути від конкурентів, власних помилок в області маркетингу і виробничої політики, неправильного підбору керівних кадрів. Небезпечним може бути також технічний прогрес, який спроможний забезпечити швидке старіння існуючого продукту з появою принципово нових товарів та їхніх модифікацій. У зв'язку з цим потрібно розробити стратегію поведінки і запропонувати шляхи виходу з імовірних ризикових моментів у випадку їхнього раптового виникнення. Наявність альтернативних програм і стратегій в очах потенційного інвестора буде свідчити про те, що підприємець знає про можливі труднощі і заздалегідь до них готовий. Наприклад, при ризику збоїв у графіку залізничних перевезень матеріалів і комплектуючих виробів підприємець може відпрацювати альтернативну програму транспортування необхідних для нього виробів за допомогою автомобільного