Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Виробнича підприємницька діяльність

Виробнича підприємницька діяльність

Підприємництво — надзвичайно багатопрофільний вид економічної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарювання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій, засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг та ін.

Обмірковуючи свою бізнес-ідею щодо створення власної справи, початківцю потрібно обрати найбільш привабливий напрямок, тобто таку ринкову нішу, де успішніше забезпечується реалізація товару чи послуги, беручи до уваги вкладені ресурси у бізнес та їхню віддачу (окупність вкладів). Це питання дуже важливе, тому підприємцю доцільно розв'язати його ще до складання установчих документів та проведення державної реєстрації.

При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі критерії (фактори), зокрема:

• вид товару, який пропонується на ринок, його якість, асортимент;

• споживчий попит на товар або послугу;

• фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних, трудових ресурсів;

• існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень розвитку конкуренції;

• досвід роботи підприємця, його кваліфікацію;

• перспективність виду підприємницької діяльності, можливості одержання достатнього прибутку.

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаю- чими напрямками є: виробництво комп'ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв'язку.

Можливо, початківець не хоче займатися виробництвом. Існують й альтернативні рішення. Так, великою популярністю користуються такі види бізнесу: організація кафе, барів, магазинів роздрібної торгівлі, стоянок для автотранспорту, надання посередницьких послуг з нерухомістю, автосервіс, продаж і обслуговування комп'ютерів, підключення їх до мережі Інтернет, туристичне обслуговування, будівництво жилих будинків поліпшеного планування, ремонт офісів та квартир. Міжнародна практика підтверджує досить високий відсоток виживання цих видів бізнесу та наявність попиту з боку клієнтів.

Виробниче підприємництво — це діяльність, яка безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

Мета — одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції, виконаних робіт, послуг. Виробнича підприємницька діяльність розрізняється за формами та видами (рис. 2.1).

Існують дві форми виробничого підприємництва:

1. Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

2.Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

Види виробничої підприємницької діяльності:

• основні;

• допоміжні.

До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.

Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності, які обслуговують, супроводжують виробництво (наприклад, інноваційна, науково-технічна, інформаційна, інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність, виробниче споживання товарів та послуг, збут продукції).

Підприємець-виробник має тісний зв'язок з покупцем (споживачем), для якого призначений вироблений товар. Успіх досягається за поєднанням інтересів двох сторін (рис. 2.2).

Існують два способи відношення підприємця-виробника до споживача.

1. Виявлення інтересу споживача. Це результат вивчення підприємцем очевидних, але не задоволених потреб споживача, які можна задовольнити через розвиток підприємницької активності (наприклад, виробляється обмежена кількість дитячих іграшок або не виробляються дешеві іграшки). Такий підхід можливий для підприємця в умовах наявності товарного дефіциту, характерного для суспільства з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Дії підприємця: оперативне виробництво тих товарів, яких не вистачає для заповнення ринкової ніші.

2. Нав'язування споживачу інтересу підприємця. Це результат діяльності підприємця щодо виявлення неусвідомленого інтересу споживача. Така підприємницька активність пов'язана з рішенням та готовністю підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для споживчого ринку.

Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю придбання або використання факторів виробництва. Це основні та оборотні засоби, робоча сила, фінансові ресурси, інформація, природні ресурси, підприємливість.

Основними етапами виробничого підприємництва є: обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару (послуги); маркетингове дослідження та проведення попередніх підприємницьких розрахунків (виявлення споживчого попиту, аналіз кон'юнктури ринку, визначення обсягу виробництва та асортиментної структури, потреби у фінансових ресурсах, точки беззбитковості виробництва); придбання або оренда устаткування; пошук постачальників та покупців, укладання з ними договорів; організація товаропостачання; реалізація виробленої продукції та маркетингова підтримка збуту; визначення результативності виробничої діяльності.

Розглянемо загальну схему виробничого підприємництва (рис. 2.3).

Для того, щоб виробити продукцію, підприємцю необхідні оборотні активи у вигляді матеріалів, сировини, напівфабрикатів (Зоб). За придбання для виробничого процесу оборотних активів підприємець сплачує їх власникам грошові суми (Гоб), що залежить від кількості матеріальних засобів та цін на них.

Далі для виробничої діяльності потрібні основні активи (Зос) у вигляді робочих приміщень, машин, устаткування, інструментів, приборів. Якщо у підприємця їх немає, то потрібно їх придбати або орендувати на певний період. За придбання для виробництва основних активів (Зос) підприємець вимушений сплатити їх власникам грошову суму (Гос). Це буде залежати від виду та кількості потрібних для виробництва основних засобів та цін на них, а при орендних відносинах — від строку використання.

Виробництво вимагає також залучення підприємцем робочої сили (Рс). В більшості це наймані робітники, оплата праці яких буде залежати від кількості працюючих, розміру заробітної плати, тривалості ро- бочого часу. Витрати підприємця на оплату праці позначаються Гр. У процесі виробничого підприємництва можуть мати місце й інші витрати (наприклад, придбання інформації, ремонт приміщення і устаткування, витрати на зберігання та транспортування матеріалів і готової продукції, на послуги зв'язку та ін.).

Виробниче підприємництво завершується випуском товару Т, який продається підприємцем покупцю. У результаті він одержує від покупця належну суму від продажу товару Гп. Завдання підприємця полягає у тому, щоб виробництво було рентабельним, тобто доход Гп перевищував витрати Гоб, Гос, Гр, додаткові витрати і податки. У цьому полягає сутність виробничої підприємницької операції.

Основними принципами раціональної організації основного виробництва у сучасних умовах науково-технічного прогресу є: спеціалізація процесу (робочих місць), пропорційність, ритмічність, безперервність, паралельність, мінімізація часу.

Спеціалізація процесу (робочих місць) — це скорочення кількості найменувань робіт, операцій на кожному робочому місці. Якщо за одним виробничим підрозділом закріплені різноманітні операції, то виробничий процес потребує постійних переналадок, перебудов, що завжди призводить до зростання втрат часу. Зниженню втрат при цьому сприяє стандартизація та уніфікація виробів та їхніх складових частин, які сприяють стабілізації вимог виробництва та підвищенню рівня організації загального процесу за рахунок підвищення масовості випуску продукції.

Принцип пропорційності організації виробничого процесу — це рівна пропускна спроможність усіх виробничих підрозділів як основних, так й допоміжних, а у рамках цехів — рівна пропускна спроможність ділянок та ліній, груп обладнання та робочих місць.

Рівна пропускна спроможність основних цехів передбачає, що вони можуть випускати продукцію у номенклатурі, кількості та у строки, що відповідають вимогам комплектного і рівномірного випуску підприємством готової продукції згідно із замовленням.

Пропускна спроможність допоміжних цехів повинна відповідати пропускній спроможності основних цехів. Так, основному цеху потрібно отримувати від інструментального цеху ріжучий, вимірювальний інструмент у номенклатурі, кількості та за строками, обумовленими вимогами основного виробничого процесу. Діяльність обслуговуючих господарств повинна забезпечувати безперервну та ритмічну роботу основних і додаткових цехів. Недотримання принципу пропорційності є причиною виникнення диспропорцій, коли пропускна спроможність деяких підрозділів або окремих робочих місць стає недостатньою для виконання виробничих завдань. Економічне значення принципу пропорційності полягає у тому, щоб забезпечити безперервну та ритмічну роботу усіх підрозділів підприємства.

Ритмічність виробництва — це періодичність повторення виробничого процесу через певні відрізки часу на усіх його стадіях. Порядок повторення виробничого процесу визначається ритмом запуску та ритмом випуску продукції. Неритмічна робота призводить до значних виробничих втрат: простою обладнання, зниження продуктивності праці, підвищення собівартості продукції, що випускається.

При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись принципу безперервності, що означає ведення роботи без будь-яких перерв або зведення їх до мінімуму. За рахунок цього забезпечується краще використання виробничих потужностей, скорочується тривалість циклу виготовлення продукції.

При організації виробничого процесу також необхідно враховувати принцип паралельності, тобто одночасне виконання окремих частин виробничого процесу. Так, однакові операції можуть одночасно виконуватись на декількох робочих місцях. Паралельно можуть здійснюватись й суміжні операції з обробки партії деталей.

При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись також принципу мінімізації часу, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів праці по усім стадіям виробничого процесу: від запуску у виробництво вихідних матеріалів до випуску готової продукції та її складування. Мінімізація часу дозволяє скоротити тривалість виробничого циклу та зменшити витрати на використання між- операційних транспортних операцій.

Підвищити ефективність виробництва можна при тому ж технічному


Сторінки: 1 2 3 4