рівні станків і механізмів, при тих же технологічних процесах за рахунок випуску виробів з уніфікованих і нормалізованих вузлів, деталей, що створює умови для серійного (масового) запуску їх у виробництво. Результативність виробництва підвищується також завдяки розміщенню обладнання за потоком руху предметів у виробничому процесі, скороченню міжопераційних маршрутів переміщення напівфабрикатів, деталей. Створення такої раціональної організації виробництва не вимагає великих додаткових інвестицій, але підвищує продуктивність праці, скорочує виробничий цикл, знижує собівартість продукції, і на цій основі забезпечує зростання прибутку та підвищення рентабельності виробництва.
Раціональна організація виробництва стає все більш активним фактором технічного прогресу, сприяє не тільки кращому використанню техніки, але й обумовлює ряд змін у техніці та технології. У свою чергу технічний прогрес різко піднімає роль і значення організації виробництва. Постійно ускладнюється виробництво, все різноманітнішими стають вироби, що випускаються сучасними виробничими підприємствами. Продукція стає дедалі складною, багатофункціональною, складається з різних складових конструктивних елементів. Це підвищує вимоги до точності зборки, налагодження виробничого процесу.
Значення удосконалення організації виробництва полягає й у тому, що технічний прогрес призводить до все більш частих змін видів та моделей виробів, які випускаються. Традиційні (існуючі) моделі продукції вже можуть застарівати з розвитком науково-технічного прогресу, посиленням конкуренції, закінченням життєвого циклу товару. У зв'язку з цим проблема гнучкості, переоснащення, модернізації виробництва стає важливою економічною проблемою, яка потребує залучення додаткових капіталовкладень, державної підтримки.
Удосконалення організації виробництва — це проблема розробки системи заходів, що забезпечують найбільш ефективне поєднання процесів праці і матеріальних елементів виробництва у просторі та у часі. Методи організації виробництва на підприємстві значною мірою визначають можливість ефективного використання існуючої техніки і технологій. Щоб забезпечити при наявних кадрах і матеріальних елементах виробництва максимальну продуктивність і найбільший економічний ефект, нова техніка та технологія повинні поєднуватись з раціональною організацією виробництва.
Удосконалення організації виробничого підприємства та підвищення його ефективності передбачає:
• розподілення виробничого процесу на окремі операції та закріплення їх за певними цехами, ділянками та робочими місцями;
• розміщення на площах цехів і виробничих ділянках обладнання з відповідною розстановкою робітників;
• визначення порядку переміщення предметів праці за фазами і окремими операціями виробничого процесу;
• оперативне керівництво і контроль за проведенням виробничого процесу на підприємстві та його підрозділах;
• впровадження прогресивних технологій для підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції; оперативна реалізація заходів щодо удосконалення організації виробництва на тих ділянках, де нормальний хід виробничого процесу порушується.
У сучасних умовах підвищується значення інноваційного підприємництва як процесу створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень. Як правило, основою підприємницької діяльності є нововведення в області продукції або послуг, що дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові потреби. Інновації слугують специфічним інструментом підприємництва.
Отже, інноваційне підприємництво — це особливий новаторський процес створення чогось нового, механізм господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації.
Необхідність формування інноваційного підприємництва в Україні обумовлена:
• посиленням інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технічного прогресу в усіх сферах економічної діяльності;
• вирішальною роллю науки у підвищенні ефективності розробки і впровадження нової техніки;
• необхідністю суттєвого скорочення строків створення, освоєння нової техніки, підвищення технічного рівня виробництва;
• розвитком масової творчості винахідників та раціоналізаторів;
• підвищенням витрат та погіршенням економічних показників підприємств, швидким старінням техніки і технології.
Сучасна економічна наука виділяє три основні види інноваційного підприємництва:
1. Інновація продукції. Це процес оновлення внутрішнього потенціалу підприємства, що забезпечує виживання фірми, підвищення обсягу прибутку, розширення частки на ринку, утримання клієнтури та ринкового становища, створення нових робочих місць, підвищення престижу.
2.Інновація технології. Це процес оновлення виробничого потенціалу, спрямований на зростання продуктивності праці і економію енергії, сировини та інших ресурсів, що у свою чергу дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використовувати інформаційні системи.
3. Соціальні інновації. Це загальний процес планомірного покращання гуманітарної сфери підприємства. Застосування інновації такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства для досягнення поставлених цілей, зміцнює довіру до соціальних зобов'язань підприємства перед працівниками та суспільством в цілому.
Таким чином, інноваційне підприємництво передбачає створення і виробництво науково-технічної продукції, товарів, робіт, інформації, духовних (інтелектуальних) цінностей, що підлягають подальшій реалізації покупцям, споживачам.
Фундаментальним принципом економічної стабільності будь-якого виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності, створення нової конкурентоспроможної продукції, впровадження прогресивної технології. Відмова від інноваційної діяльності неминуче призведе до втрати гнучкості та конкурентоспроможності, банкрутства підприємств, нездатності діяти у ринкових умовах.
Інноваційне підприємництво пов'язане з вкладом інвестицій у створення та використання нової науково-технічної продукції з метою отримання прибутку та соціального забезпечення. Ця форма підприємництва має підвищений ризик, обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційне підприємництво у розвинутих країнах носить назву — венчурний (ри- зиковий) бізнес.
Розглянемо типову схему інноваційного підприємництва (рис. 2.4).
Для освоєння та виготовлення нового виду товару (продукції, послуги) підприємцю необхідні оборотні засоби у вигляді матеріалів, енергії для забезпечення їх обробки, комплектуючі вироби, напівфабрикати. Необхідні матеріали (Зоб) підприємець купує у власників оборотних засобів, сплачуючи їхню вартість (Гоб). Для виробництва науково-технічної продукції (товару, послуги) підприємцю потрібні також основні засоби (Зос) у вигляді споруд, приміщень, спеціального обладнання, оснащення, інструментів. Підприємець може придбати їх у власників або орендувати. Для цього необхідно сплатити грошову суму (Гос), розмір якої залежить від виду та кількості потрібних для діяльності основних засобів та їхньої вартості. Крім того, для здійснення інноваційного процесу підприємцю слід залучити науково-технічні кадри, виробничий персонал, тобто робочу силу (Рс), витрачаючи на це певні грошові ресурси (Гр). Результатом інноваційної діяльності виступає готовий товар (продукція, послуга). Цей товар (Т) підприємець реалізує покупцеві інноваційної продукції за ціною продажу (Гп), яка включає витрати на виробництво та прибуток підприємця-новатора.
Інноваційне підприємництво як процес на шляху створення товару-новинки включає такі послідовні стадії:
1) формування інноваційних ідей;
2) відбір найбільш перспективних ідей;
3) детальна розробка задуму та його експертна оцінка;
4) розробка усіх деталей обраної найбільш перспективної ідеї (інноваційного проекту);
5) експертна оцінка інноваційного проекту;
6) експериментальне виробництво товару-новинки та випробування його в умовах ринку;
7) коректування процесу виробництва;
8) початок масового виробництва нового товару та його просування на ринок для задоволення потреб покупців.
На розвиток інноваційних процесів впливають фактори економічного, технологічного, правового, організаційно-управлінського, соціально-психологічного і культурного характеру (табл. 2.1).
У чому полягають особливості економічних умов існування та розвитку інноваційної діяльності в сучасних умовах?
У 80-90 рр. у країнах з розвинутими ринковими відносинами виникли нові тенденції розвитку інноваційного підприємництва, зокрема:
1) активізація малого бізнесу, венчурних фірм;
2) з'явився новий різновид фінансового капіталу — венчурний капітал;
3) виникла широка мережа технопаркових структур, що стали організаційними формами інноваційного підприємництва;
4) у розвинутих країнах поряд з проведенням державної науково- технічної політики створена державна система економічного стимулювання і підтримки венчурного бізнесу.
У розвитку інноваційного підприємництва підвищується значення малих підприємств, успіх яких у даній сфері обумовлюється такими причинами:
• поглиблення спеціалізації при проведенні наукових розробок призводить до того, що деякі малі фірми спроможні навіть конкурувати з великими компаніями, маючи обмежений обсяг фінансових ресурсів;
• малі підприємства займаються розробками і освоєнням інновацій у тих областях, які вважаються для великих фірм або неперспективними, або високоризиковими;
• на відміну від великих фірм малі підприємства охоче беруться за розробку та освоєння оригінальних нововведень;
• у великих організаціях, як правило, розробкою, впровадженням, виробництвом та збутом нової наукомісткої продукції займаються окремі спеціалізовані підрозділи, так само і відповідальність за кожний етап переходить від одних груп до інших, тоді як у малих підприємствах усі ці етапи інноваційного процесу об'єднуються під керівництвом однієї особи, що прискорює отримання кінцевого результату інноваційної діяльності;
• виробничу діяльність малих інноваційних підприємств відрізняє їх вузька предметна спеціалізація, що передбачає концентрацію зусиль і засобів на заключних стадіях створення нововведень і на перших етапах розповсюдження. Це означає, що фактично підприємство починає науково-виробничу діяльність відразу з дослідно-конструкторських розробок, мета яких — досягти високої технологічності виробів та швидко налагодити його промислове виготовлення;
• рівень витрат на науково-дослідні та конструкторські роботи у малих високотехнологічних підприємствах нерідко у декілька разів перевищує аналогічний показник великих організацій, що сприяє їх більш швидкій і ефективній появі на ринку інновацій.
Венчурні фірми — це невеликі інноваційні підприємства, але дуже гнучкі, ефективні суб'єкти господарювання, які створюються з метою апробації, доробки, доведення до промислової реалізації "ризикових" інновацій. У деяких випадках венчурні фірми можуть виступати як тимчасові організаційні структури, які створюються для розв'язання конкретної проблеми.
Ці підприємства характеризуються високою активністю, що пояснюється прямою особистою зацікавленістю робітників фірми і партнерів по венчурному бізнесу в успішній комерційній реалізації розробленої ідеї, технології, винаходу. Найбільше розповсюдження венчури отримали у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних