• участь держави у структурній адаптації до вимог світового ринку шляхом підвищення конкурентоспроможності провідних галузей господарства та країни в цілому;

• створення сприятливих умов доступу до ресурсів;

• проведення регіональної політики, що забезпечує оптимальне розміщення виробництва з точки зору приближения до ресурсів та більш рівномірну зайнятість населення по регіонах країни;

• сприяння розвитку малого бізнесу, спеціалізації малих і середніх підприємств по пріоритетним галузям та забезпечення стійких коопераційних зв'язків з великими компаніями на підставі технологічного розподілу праці;

• сприяння залученню іноземних інвестицій та новітніх технологій у передові галузі та ті, що розвиваються, з метою підвищення їх ефективності і конкурентоспроможності продукції, яка випускається.

3. Стимулювання економічного зростання спрямовано на забезпечення стійкого зростання макроекономічних показників: валового національного продукту, національного доходу, промислового та сільськогосподарського виробництва, рівня доходів населення. Це досягається засобами економічної політики, зокрема стимулюванням:

• науково-технічного прогресу шляхом державного фінансування науково-дослідних робіт, організації та фінансування державних дослідних центрів, що здійснюють спільно з приватним сектором програми та проекти наукових досліджень;

• інвестицій сприянням розвитку творчої активності та новаторства підприємців, шляхом кредитно-фінансової політики та забезпечення окупності капітальних вкладень у довгостроковому плані за рахунок цільових дотацій, інвестицій;

• розвитку виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції.

4. Забезпечення основ соціально-економічного розвитку передбачає проведення активної соціальної політики, мета якої полягає у забезпеченні мінімального прожиткового мінімуму для малозабезпечених громадян, у підтримці незахищених груп населення, підвищення якості життя та добробуту населення, відсутності соціальної напруги у суспільстві.

Державний вплив на підприємницькі структури може здійснюватись на підставі таких інструментів:

• законодавчо-нормативних документів, затверджених органами державної влади і управління;

• податкового механізму та системи розподілу бюджетних коштів, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкові пільги, ціни і правила ціноутворення, цільові дотації, валютний курс, розміри економічних санкцій;

• ліцензій, торгових патентів, лізингу, соціальних, економічних та інших норм і нормативів;

• організації ведення державної статистичної звітності;

• договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб; державного майна і системи резервів;

• науково-технічних, економічних та соціальних програм;

• проведення політики щодо захисту прав споживачів, антимонопольно^ інвестиційної, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики;

• субсидій та цільової допомоги регіонам і галузям.

У загальному вигляді основними напрямками державного регулювання підприємництва є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження нераціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку, вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спостереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватного капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного регулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулювання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка соціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об'єднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-технічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, включаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, ефективності діяльності об'єктів інвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних вкладів. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, надаються рівні права, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій через систему правових норм. Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється законодавчими і виконавчими органами влади, органами управління залежно від функцій, що виконуються, та характеру господарювання.

Характеризуючи державне регулювання економіки України в сучасних умовах, слід зазначити, що центр уваги все більш переміщується до активної участі держави в організаційно-господарському регулюванні виробництва як провідної сфери національної економіки. Саме від того, які умови створить держава для розвитку виробничого підприємництва, буде залежати ступінь ділової активності юридичних і фізичних осіб займатися цим видом діяльності, ступінь залучення інвестицій.

Основними завданнями державного регулювання виробничого підприємництва є:

• здійснення структурної перебудови виробництва, модернізації традиційних галузей та пристосування їхньої продукції до вимог світового ринку;

• пошук та використання можливостей довгострокового забезпечення виробничих процесів сировиною, матеріалами;

• регулювання у напрямку підвищення ефективності виробництва та рівня конкурентоспроможності продукції;

• створення сприятливих умов для зростання виробничих потужностей, проведення реконструкції і переоснащення, розвитку міжфірмових зв'язків;

• зміцнення становища у пріоритетних і найбільш прогресивних галузях виробництва, розширення можливостей експортного потенціалу.

У зв'язку з розширенням міжнародних зв'язків суб'єктів ринку із зарубіжними партнерами по бізнесу, інтеграції і кооперації на взаємовигідній основі, посилюється роль держави у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» здійснюється механізм регулювання підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, туризму, експедиторських, страхових, кредитних та банківських операцій, надання послуг.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є юридичні і фізичні особи, об'єднання, спільні підприємства за участю іноземних партнерів, структурні одиниці (філії, відділення).

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вони керуються такими принципами:

1. Принцип суверенітету:

• виключне право народу України самостійно та незалежно провадити зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинними законами;

• зобов'язання України — неухильно виконувати всі договори держави в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

• право суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

• право суб'єктів здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, не заборонених законами України;

• обов'язок дотримання порядку, встановленого чинним законодавством;

• виключне право власності суб'єктів на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принцип юридичної рівності і недискримінації:

• рівність перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

• заборона будь-яких, крім передбачених цим законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів господарювання за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Принцип верховенства закону:

• регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

• заборона застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічного підприємництва. Він полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України та за її межами згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентного обміну.

Основними цілями регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється: державою в особі її органів у межах їхньої компетенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на основі установчих документів; суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається за допомогою: законів України; актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами в межах їхньої компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного); рішень недержавних органів управління економікою; угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності та повинна забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для суб'єктів у розвитку різних видів підприємництва незалежно від форм власності, всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для іноземних суб'єктів господарської діяльності запроваджуються такі правові режими:

• національний режим, який означає, що іноземні підприємці мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж вітчизняні суб'єкти господарювання;

• режим найбільшого сприяння, який надається на основі взаємної угоди та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

• спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон.

За способами впливу методи державного регулювання підприємництва можуть бути:

• економічні (непрямі);

• адміністративні (прямі).

Економічні методи базуються на використанні різних економічних, фінансових важелів. Це податки, ціни, кредити, банківські відсотки, економічні санкції (пеня, штрафи), цільові дотації, перерозподіл доходів і ресурсів,