У світовій комерційній практиці розповсюдженим є створення дочірніх офшорних фірм, які займаються торговельними операціями з оптової закупівлі необхідної продукції та реалізації товарів.

Такі фірми за кордоном дозволяють:

• здійснювати оптові закупки безпосередньо в іноземних виробників на місці;

• наблизити вітчизняний товар до зарубіжних оптових покупців та кінцевих споживачів;

• переводити частину доходів з материнського (головного) підприємства у дочірню фірму, яка знаходиться за кордоном, використовуючи переваги системи пільгового оподаткування;

• змістовно вивчити стан зарубіжного ринку на місці та правильно сформувати маркетингову політику.

За допомогою дочірньої офшорної фірми капітали можуть переміщуватись з однієї країни в іншу, зокрема:

США ^ Швейцарія ^ острів Мен;

Україна ^ Бахрейн;

Великобританія ^ Гібралтар;

Італія ^ Ліберія.

За рахунок проведення таких операцій підприємці знижують податкові витрати, а це, у свою чергу, впливає на величину прибутку.

Згідно з міжнародною класифікацією організаційних форм бізнесу залежно від належності капіталу і контролю розрізняють такі види фірм:

• національна компанія;

• іноземна компанія;

• спільне підприємство;

• багатонаціональна компанія.

Національна компанія — це фірма, капітал якої належить підприємцям своєї країни.

Іноземна компанія — це фірма, капітал якої повністю належить іноземним підприємцям.

Іноземні фірми утворюються або шляхом створення акціонерного товариства, або купівлі контрольних пакетів акцій місцевих фірм, що призводить до зміни національного контролю.

Останній спосіб отримав у сучасних умовах найбільше розповсюдження, оскільки він дозволяє використовувати вже наявний апарат, зв'язки, клієнтуру, знання місцевого ринку.

Діючи на території країни, іноземні компанії ніби "вростають" у місцеву економіку. При необхідності вони вступають у відносини з кредитно-банківськими установами, національними фірмами — постачальниками сировини.

Спільне підприємство — це підприємство за участі іноземного контрагента. Засновано на базі об'єднання майна різних власників, створюється з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Багатонаціональна компанія — це фірма, капітал якої належить підприємцям з декількох країн: (англо-американсько-канадський нікелевий трест "Інко", англо-голландський харчовий концерн "Юнілевер").

Залежно від технологічної (територіальної) цілісності і ступеня підпорядкування усі фірми в зарубіжних країнах можна поділити на такі види:

• материнське (головне) підприємство;

• дочірнє підприємство;

• філія.

Материнське (головне) підприємство — це підприємство, що контролює інші фірми, забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних суб'єктів господарювання .

Дочірнє підприємство — це юридично самостійне організаційне утворення, що виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок, підтримує тісні виробничі, комерційні або фінансові зв'язки з материнським підприємством. Має право здійснювати угоди, складати баланс, але контролюється материнським підприємством.

Цей контроль полягає не тільки у спостереженні і координації господарської діяльності, але й у визначенні складу правління, призначенні директора, який зобов'язаний приймати вказівки від контролюючої фірми і звітуватись перед нею.

Дочірнє підприємство має достатню фінансову і майнову базу, необхідну для проведення самостійної господарської діяльності.

Створюючи дочірнє підприємство, основна компанія заздалегідь визначає його виробничу спеціалізацію, обов'язки відносно збуту продукції, вивчення ринків, організації рекламних компаній.

Материнській компанії вигідно дроблення капіталу і створення закордонних дочірніх підприємств у тих країнах, де діє прогресивна податкова система.

Філія — це територіально відокремлене утворення, яке не має юридичної та господарської самостійності.

Філія не має власного балансу, статуту, діє від імені і за дорученням материнського підприємства. Отже, філія не може вести справи від свого імені: укладати угоди, вести бухгалтерський облік, звітуватись перед аудиторами.

Філія діє за інструкціями материнського підприємства і не має свободи дій на зарубіжних ринках. В обов'язки закордонного виробничого філіалу, як правило, входить випуск тих видів продукції, в яких зацікавлена головна фірма, та реалізація їх на тих ринках, які вона визначить.

До обов'язків закордонної філії входить спостереження за місцевими агентами по збуту, надання їм технічної допомоги, вивчення цін, ведення ділового листування з материнським підприємством.

Специфічною організаційною формою бізнесу є представництво.

Представництво — це територіально відокремлений підрозділ, призначений для представлення і захисту інтересів підприємства.

Такий структурний підрозділ не є юридичною особою, діє від імені та у межах повноважень, наданих підприємством.

Література

1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.

2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.

3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.

5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.

6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30.

7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд.

8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.

9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.

10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ.

11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА, 1997.

12. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 807 с.

13. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. — 382 с.

14. Виноградська А.М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. — К.: Київський державний торговельно-економічний університет. — 2000.

15. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України. — 1999. — № 2.

16. Виноградська А.М. Механізм розвитку малого підприємництва / / Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1998. — № 4.

17. ВиноградськаA.M. Основні напрямки регіональної політики розвитку малого підприємництва // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1999. — № 2.

18. Виноградская A.H. Предпринимательство в розничной торговле // Бизнес Информ. - 1999. - № 17-18.

19. Виноградська A.M. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 5.

20. Виноградская A.H. Стратегия развития гостиничного бизнеса // Бизнес Информ. — 2000. — № 1-2.