• дрібні та середні консультаційні фірми;

• консультаційні підрозділи (відділи) закладів, що займаються питаннями галузевої ефективності, підвищенням кваліфікації керівних кадрів, удосконалення роботи невеликих організацій;

• консультанти-індивідуали. Це можуть бути універсали з широким досвідом в області управління або спеціалісти, які працюють у вузькій технічній області. їхня сила — чітко індивідуалізований та гнучкий підхід. Послуги такого консультанта-індиві- дуала ще й дешевші, оскільки він може уникати деяких операційних витрат;

• консультуючі професори. Існує певна категорія спеціалістів, для яких консультування не є єдиним джерелом заробітку. Це професори, інструктори, наукові працівники, основне заняття яких не консультування, але вони ним можуть періодично займатись. Вони можуть працювати за сумісництвом, брати участь у виконанні проекту або надавати поради з конкретного питання, у якому добре орієнтуються.

Існує також й нетрадиційний спосіб надання послуг з консультування. Так, для окремих фірм консультування не є основною функцією, а розглядається як вигідне доповнення до інших видів діяльності. До такої групи входять: постачальники і продавці комп'ютерів та засобів зв'язку; фірми, що мають справу з програмним забезпеченням; комерційні банки, страхові компанії, біржі; постачальники обладнання та повністю готових проектів в області будівництва, енергетики, транспорту; інші організації, що перетворили свої внутрішні підрозділи у зовнішні консультаційні служби. Основна мета — додаткові прибутки.

Практика свідчить що основними критеріями (факторами) вибору клієнтом консалтингової фірми є:

1. Професіоналізм консультантів як сукупність трьох складових — кваліфікації, інтелекту, комунікабельності.

2. Розмір оплати за послуги.

3. Репутація фірми. При цьому аналізується виконання нею попередніх замовлень: чи були вони завершені у строк, чи не перевищували витрати заздалегідь встановленого кошторису, чи залишився клієнт задоволений отриманими рекомендаціями.

4. Якість послуги. Більшість клієнтів визначає якість як оперативність, достовірність, точність, повноту отриманої від консультанта інформації.

5. Наявність досвіду роботи консалтингової фірми у тій галузі, де працює клієнт.

6. Гарантія конкретних результатів.

7. Дотримання етичних норм, включаючи забезпечення конфіденційності інформації про діяльність фірми-клієнта, порядність та обов'язковість консультантів.

8. Широта асортименту послуг.

Думка може відрізнятись від думки консультанта, і це відхилення — важливий резерв підвищення якості послуги, що надається. До складових якості консалтингової послуги відносяться: високий кваліфікаційний рівень консультантів, виконання замовлень у строк, гарантія конфіденційності, налагодження внутрішньофірмових контактів, індивідуальність підходу, незалежність консультантів.

Для солідних консалтингових фірм критеріями оцінки їхньої роботи повинні стати не тільки кількість проектів або абсолютна величина обороту. Головне — задоволеність клієнта та знаходження таких рішень, які допоможуть йому суттєво покращити ринкове і фінансове становище. Це є найкращою запорукою успіху та довготермінової роботи на ринку послуг.

У своїй роботі консалтингові фірми використовують такі підходи:

• проблемний підхід направлений на вирішення окремо взятих проблем діяльності фірми-клієнта та її працівників; передбачає діагностику, проектування оптимального стану, визначення ступеня відхилення існуючого стану від оптимального, коректування діяльності фірми-клієнта;

• міжособистісний підхід пов'язаний з діловими контактами між сторонами, конструюванням сприятливого мікроклімату у колективі;

• управлінський підхід зводиться до загального коригування системи управління, включаючи стратегію планування, організаційну структуру, впровадження нововведень.

Розглянемо типову модель процесу консультування. Вона складається з таких послідовних етапів:

1. Підготовка консультування. Не заглиблюючись у деталі питань, консультант збирає важливі орієнтовні дані про клієнта та його оточення, а також про ті проблеми, які є типовими для сфери діяльності клієнта. Після цього зібрані дані повинні бути проаналізовані та запропоновані у вигляді плану-завдання, що розглядає саму проблему, рекомендації щодо способів її розв'язання та умов, за яких консультант може пропонувати свою допомогу.

2. Діагностика. Під час цього етапу консультування конкретизуються проблеми, уточнюються причини їхнього виникнення, з'ясовуються фактори і засоби впливу на дану проблему, встановлюються широта охоплення об'єкта та період дослідження.

3. Планування дій. Включає вироблення рішень проблем, що діагностуються, надання клієнту пропозицій щодо способів усунення існуючих недоліків та прийняття рішення про реалізацію пропозицій.

4. Впровадження пропозицій. Даний етап консультування дозволяє реально змінити проблемну ситуацію на краще. Це основна мета будь-якого консультаційного завдання, орієнтована на отримання запланованого ефекту. Контроль за ходом впроваджень підвищує результативність консультаційної роботи та формує імідж, рекламу фірми.

5. Оцінка результатів. Консультант професійно визначає час та форми припинення робіт над завданням. Здійснюється оцінка виконаних робіт та впроваджень. Вирішується, чи буде співробітництво припинене повністю, або ділові контакти консультанта і клієнта продовжуватимуться й у майбутньому.

У розвитку консалтингового ринку України найбільш пріоритетними і перспективними напрямками є:

• робота із залученням інвестицій, розрахунок фінансової частини інвестиційного проекту, складання бізнес-планів;

• приватизаційна підтримка підприємств, включаючи послуги з розробки стратегії діяльності, забезпечення нормального функціонування господарських суб'єктів;

• консультаційні послуги з питань повернення боргів, банкрутства; розміщення, купівлі, оцінки цінних паперів, фінансового консультування.

Останнім часом зростає попит на послуги з проведення маркетингових досліджень; управління виробництвом, кадровими ресурсами; управління державними організаціями; оцінки майна та бізнесу в цілому; створення, реорганізації та реструктуризації підприємств; організації зовнішньоекономічної діяльності.

На початковому етапі формування консалтингового ринку в Україні спостерігалось зростання споживання цих послуг підприємствами з державною формою власності у зв'язку з процесами приватизації. У перспективі очікується більше споживання консалтингових послуг підприємствами з колективною та приватною формами власності. Це є закономірний ринковий процес, який обумовлюється діями двох основних факторів. По-перше, значним скороченням кількості державних підприємств та необхідністю проведення приватизаційного обслуговування. По-друге, в умовах реформування економіки та виходу із кризи збільшиться споживання консультаційних послуг з питань поточної діяльності підприємств та ефективного ведення бізнесу.

Крім того, підвищення або зниження попиту на консультаційні послуги у державних та підприємницьких структурах залежатиме як від ступеня розуміння їхньої корисності та вигоди залучення зовнішнього спеціаліста, так й від того, чи здатні консультаційні фірми запропонувати саме ті послуги, які потрібні цим організаціям (потенційним клієнтам).

З досвіду ряду розвинених країн можна виділити такі засоби вирішення проблем подальшого розвитку управлінського консультування:

• розроблення програм з розвитку управлінського консультування, сформованих владними органами з метою підвищення відповідальності консультаційних фірм за результати проведених ними робіт, а також для отримання фінансової підтримки досліджень;

• організація підготовки та підвищення кваліфікації кадрів управлінського консультування;

• створення системи довідкової інформації про фірми і організацію мережі консультування, характер і умови послуг, що надаються;

• розроблення пакетів інформаційних продуктів та їх використання через мережу Інтернет.

Подальше функціонування консультаційної галузі знаходиться у прямій залежності від розвитку ринкових відносин, державної внутрішньої та зовнішньої політики. Підприємництво у сфері надання консультаційних послуг — це реальна база підтримки бізнесу та активізації інноваційних процесів, складова частина ринкової інфраструктури.

Особливим видом підприємництва є інжиніринг.

Інжиніринг (англ. engineering — винахідливість, знання) — це інженерно-консультаційні послуги зі спорудження об'єктів та їх експлуатації.

Особливості інжинірингу:

• розглядається як спосіб передачі знань, технології, досвіду;

• є важливим методом підвищення ефективного вкладання капіталу в об'єкт;

• охоплює комплекс робіт з проведення попередніх досліджень, підготовки техніко-економічного обґрунтування, комплексу проектних документів, а також розроблення рекомендацій з організації виробництва і управління, експлуатації обладнання і реалізації готової продукції;

• пов'язаний у кінцевому підсумку з підготовкою та забезпеченням процесу виробництва і реалізації матеріальних благ та послуг;

• є об'єктом купівлі-продажу, тобто має комерційне застосування.

Завдання інжинірингу — отримання замовниками найкращого результату від вкладання капіталу за рахунок:

• системного підходу до здійснення проекту;

• багатоваріантності технічних і економічних проробок, їхньої фінансової оцінки з вибором оптимального варіанту для замовника;

• розроблення проекту з урахуванням можливості впровадження прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання, конструкцій та матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам і особливим вимогам замовника;

• використання сучасних методів організації і управління на всіх стадіях реалізації проекту.

Усю сукупність послуг інжинірингу можна поділити на дві групи:

1) послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу;

2) послуги щодо забезпечення ритмічного процесу виробництва продукції.

До складу першої групи входять допроектні, проектні, після- проектні послуги. Це — вивчення ринку, попередні дослідження, підготовка робочих креслень і технічної документації, оцінка вартості проекту, укладання контракту, питання здійснення проектних робіт та контроль за ходом їхнього виконання, проведення випробувань, підготовка персоналу.

До складу другої групи входять: послуги з управління та організації виробничого процесу, огляду і випробування обладнання, експлуатації об'єкта, консультації і допомога у фінансових питаннях, послуги по забезпеченню реалізації продукції, впровадженню сучасних інформаційних технологій.

Інжинірингові послуги можуть надавати спеціалізовані інженерно- консультаційні фірми, а також будівельні, промислові підприємства.

Фермерське господарство

Закон України «Про фермерське господарство» визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств.

Фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство:

• може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї;

• має своє найменування, печатку і штамп;

• діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування