Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Підприємництво у сфері надання фінансових послуг

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг

Особливе місце у структурі підприємництва займають фінансові інститути, які надають послуги фінансово-кредитного характеру з тим, щоб забезпечити фінансове оздоровлення підприємств, підвищити їхню конкурентоспроможність на товарному ринку, провести реконструкцію та модернізацію, переоснащення існуючих виробництв, реалізувати перспективний інвестиційний проект (бізнес-план), купити сировину, матеріали, обладнання, техніку.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг — це діяльність, яка пов'язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгівлею цінними паперами з метою одержання прибутку.

Об'єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб'єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі.

Розглянемо типові схеми фінансового і кредитного підприємництва (рис. 2.15, 2.16).

Сутність фінансової підприємницької операції полягає у тому, що підприємець одержує основний фактор підприємництва у формі різних грошових надходжень (грошей, іноземної валюти, цінних паперів) за грошову суму ї у власників грошей. Одержані гроші надаються покупцям за плату П2, яка перевищує Пр в результаті формується прибуток.

Для проведення кредитної підприємницької операції підприємець залучає грошові вклади Гв, сплачуючи власникові вкладів винагороди у вигляді депозитного проценту Пд поряд з подальшим поверненням вкладу Гв через певний строк. Залучені кошти у формі кредиту передаються покупцям кредитів. Покупець повинен повернути вартість кредиту Гк та кредитний процент Пк. Різниця між кредитним і депозитним процентом є джерелом прибутку підприємців-кредиторів.

Фінансові посередники — це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання — спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів. Базовою основою функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє фінансування.

Фінансові посередники виконують такі функції:

1. Консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане укладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні заощадження з інвестиційними намірами є особливим видом заощаджень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів — переважна форма участі у масштабних проектах.

2. Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на ринку. Можливість задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва.

3. Перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів можуть управляти бізнес-операціями, перерозподіляючи ризик між учасниками ринку.

4. Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом професійного портфельного управління активами. Можливості індивідуального інвестування вужчі, ніж колективного інституційного. При цьому ліквідність і ризики вкладів також відрізняються. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують ліквідність вкладів, регулюють інтереси інвесторів і компаній, що діють на відкритому ринку. Отже, фінансові посередники, окрім власного комерційного спрямування, розв'язують загальні макроекономічні проблеми.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

1) депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні спілки);

2) установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства);

3) інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Банки проводять такі операції і послуги: емісійні, депозитні, кредитні, інвестиційні, посередницькі, заставні, лізингові, консалтингові. Елітна група банківських структур обслуговує іноземні кредитні лінії, рух коштів і зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Без банківської системи практично не може нормально розвиватись підприємництво, у тому числі малий і середній бізнес. Банк — це надійний партнер підприємця у ділових справах.

Майже в усіх країнах світу склалась дворівнева банківська система. Перший рівень — центральний (емісійний) національний банк. Другий рівень — комерційні банки, до яких відносять:*

власне комерційні (депозитні) банки, основна функція яких — приймання депозитів та надання короткострокових кредитів;

• інвестиційні банки, які займаються розміщенням власних і запозичених коштів у цінні папери, виступають посередниками між підприємцями та вкладниками коштів на тривалий строк;

• іпотечні банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна;

• ощадні банки, що обслуговують населення.

Національний банк України є центральним банком, органом державного управління, юридичний статус, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються законодавчими актами.

Особливості Національного банку:

• має статутний капітал, що є державною власністю;

• є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, державного бюджету;

• є юридичною особою, має відокремлене майно;

• не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, інших банків, а у свою чергу органи державної влади, інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку;

• може відкривати свої установи, філії та представництва на території нашої країни, а також представництва за її межами.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Основна функція — забезпечення стабільності національної грошової одиниці, стабілізація банківської системи в цілому.

Поряд з цим Національний банк виконує й такі функції:

• відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

• встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

• визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання та нагляд;

• веде реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

• здійснює відповідно до визначених повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

• забезпечує накопичення, зберігання золотовалютних резервів, проведення операцій з ними та банківськими металами;

• аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

• організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Вищий орган управління — Рада Національного банку, а керівний

орган — Правління. На відміну від комерційних банків Національному банку належить виключне право емісії гривні і розмінної монети, регулювання грошового обігу.

Комерційний банк—це спеціалізована фінансова установа, яка акумулює фінансові ресурси — тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик), здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і окремими особами з метою отримання прибутку.

Джерелом доходів є різниця між процентними ставками депозитних (залучених) та кредитних (позичкових) коштів. Комерційні банки є юридичними особами, створюються на акціонерних або пайових засадах. їх засновниками, акціонерами (учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи.

Реєстрація такої фінансової установи здійснюється на підставі: заяви про реєстрацію, установчих документів (установчого договору, статуту банку, протоколу про прийняття статуту та призначення керівних органів банку); економічного обґрунтування, висновку аудиторської організації про фінансовий стан засновників, відомостей про професійну придатність керівників (голови та головного бухгалтера) банку, рекомендованих засновниками. Реєстрацію здійснює Національний банк України та видає ліцензію на право провадження діяльності у фінансовій сфері.

Статут комерційного банку повинен відповідати вимогам законодавства України "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", нормативним актам Національного банку. У статуті комерційного банку зазначається: назва установи, його місцезнаходження (поштова адреса); перелік операцій, що здійснюються; розмір статутного фонду та перелік інших фондів, утворених банком; положення про органи управління, їх структуру, порядок утворення та функції, порядок ліквідації установи.

Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений Національним банком.

Комерційні банки утворюють також резервний, страховий фонди, які призначені для покриття можливих збитків, розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників).

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання відповідних операцій і надання послуг. Вони мають


Сторінки: 1 2 3 4