Операції комерційних банків можна поділити на такі три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення фінансових ресурсів через кредити); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій за дорученнями клієнтів із сплатою комісії).

Кредитні операції здійснюються комерційними банками в межах кредитних ресурсів, які утворюються в процесі своєї діяльності. При необхідності вони можуть на договірних засадах позичати один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки можуть одержувати позички у Національному банку.

Характерними особливостями комерційних банків є також: самостійне встановлення процентних ставок по своїх операціях; надання права клієнтам відкривати розрахункові (поточні, валютні) рахунки; проведення розрахунків за встановленими формами звітності та з урахуванням міжнародної банківської практики, проведення перевірки діяльності банків уповноваженими аудиторськими організаціями.

Комерційні банки публікують річний баланс і рахунки прибутків та збитків за формою і в строки, встановлені Національним банком, у спеціальному виданні після підтвердження достовірності поданих в них відомостей аудиторською службою.

У сучасних умовах комерційні банки в нашій країні орієнтуються переважно не на довгострокове кредитування у значних обсягах, а надають кредити (позики) на відносно короткий термін. Одна із причин — наявність ризику фінансово-комерційного характеру. Це пов'язано з необхідністю сплати банком коштів своїм кредиторам у заздалегідь встановлений строк з обумовленими відсотками. Враховуючи, що надані фінансовою установою кредити можуть бути за тими чи іншими причинами не повернуті своєчасно, банк повинен мати певні резерви.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності спеціалізованих установ даної сфери бізнесу Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду; граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у

Національному банку; максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Банки та їхній персонал гарантують таємницю щодо операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів. Довідки стосовно операцій та рахунків юридичних осіб можуть видаватися самим організаціям, державним податковим службам з питань оподаткування, а також на письмову вимогу судів, слідчих органів, аудиторських організацій у випадках, передбачених законодавством. Банкам забороняється укладати письмові та усні угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, встановлення процентних ставок і розміру комісійної винагороди. Вони не мають права зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів без згоди Національного банку.

У розвинутих країнах успішно діють інвестиційні банки — фінансові інститути, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні і фінансуванні підприємств різних сфер бізнесу.

Основними їх функціями є: участь у фінансових програмах емітентів, емісія та розміщення цінних паперів, портфельне управління фінансовими активами, інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку, довгострокове кредитування інвесторів — покупців цінних паперів, консалтингові послуги. Займаючись фінансуванням довгострокових інвестицій, такі банки забезпечують концентрацію фінансових ресурсів на нове будівництво і реконструкцію діючих підприємств, розвиток споживчого ринку, прискорення наукових розробок і проектів. Це призводить до стабілізації діяльності та активізації економічних процесів суб'єктів господарювання, що обслуговуються як клієнти.

В Україні не розвинутий ринок інвестиційних банків (за західними стандартами). Тому при виході на міжнародні ринки капіталу вітчизняні підприємства вибирають іноземних партнерів. Серед міжнародних інвестиційних банків особливе місце займають Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк. Сфера діяльності таких міжнародних інвестиційних банків як Merryll Lynch, Salomon Brothers, Morgan Stanley, BNY поширюється на сферу корпоративних фінансів і фондові запозичення надійних емітентів.

З метою зміцнення банківської системи України, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень, поліпшення правових та організаційних умов функціонування банків слід забезпечити:

• зростання рівня концентрації банківських ресурсів шляхом залучення додаткового капіталу, капіталізації прибутку, злиття та приєднання окремих комерційних банків, утворення банківських холдингів;

• стимулювання притоку іноземного капіталу у банківську сферу, збільшення обсягів кредитування комерційними банками виробничого підприємництва;

• створення умов для розвитку спеціалізованих комерційних структур, зокрема, банків для іпотечного та житлового кредитування, мікрокредитування малого підприємництва;

• розвиток конкуренції на ринку банківських послуг, врегулювання процедур банкрутства банків;

• удосконалення системи бухгалтерського обліку та звітності в комерційних банках з урахуванням міжнародної практики.

Для забезпечення сприятливих умов кредитування комерційними банками України суб'єктів підприємницької діяльності, цільового використання одержаних кредитів та своєчасного їх повернення доцільно:

• чітко відпрацювати законодавчий механізм кредитування, передбачивши вирішення питань захисту прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань;

• удосконалити порядок реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;

• розробити фіскальні та монетарні стимули для банків, що збільшують обсяги довгострокового кредитування виробництва;

• сприяти розвитку та зміцненню конкурентних позицій інвестиційних компаній, довірчих товариств, кредитних спілок, страхових компаній, брокерських контор тощо;

• забезпечити стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення через створення умов економічної зацікавленості та розширення гарантій збереження таких вкладів;

• вжити заходів щодо розвитку іпотечного кредитування, лізингу; пожвавлення інвестиційної діяльності комерційних банків шляхом придбання цінних паперів суб'єктами підприємництва;

• посилити захист інтересів комерційних банків у процесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств, передбачивши участь банку-кредитора у перерозподілі забор-

гованості за банківськими кредитами між правонаступниками приватизаційного або реорганізованого підприємства; * забезпечити розвиток інформаційних систем у банківській сфері.

На фондовому ринку діють інвестиційні фонди та інвестиційні компанії — фінансові установи, які залучають і концентрують як власні, так і чужі (позичкові) капітали, інвестують їх у функціонуючі і нові виробництва з метою отримання прибутку.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії можна поділити на два види.

1. Підприємства, що створюються для концентрації капіталів вкладників у діючі виробництва з подальшою сплатою вкладникам певної частки доходу з отриманого прибутку. Для цього потрібна всеохоплю- юча, об'єктивна інформація про фінансовий стан компанії, у яку планується спрямувати інвестиції. За таким варіантом значно знижується ступінь ризику.

2. Підприємства, що створюються та концентрують капітали для реалізації нових проектів.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, проводить діяльність виключно у галузі спільного інвестування.

Спільне інвестування — діяльність, що здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті.

Відкритий інвестиційний фонд — це фонд, який випускає інвестиційні сертифікати із зобов'язанням перед учасниками щодо їхнього викупу. Він створюється на невизначений строк і здійснює викуп своїх інвестиційних сертифікатів у певні строки.

Закритий інвестиційний фонд—це фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їхній викуп. Створюється на визначений строк і проводить розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Для створення інвестиційного фонду засновники (юридичні та фізичні особи) укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок організації засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, а також відповідальність перед учасниками і перед третіми особами. У статуті зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління, їхня компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів. Розмір статутного капіталу інвестиційного фонду повинен бути не нижче встановленого граничного (мінімально допустимого) рівня і формується за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, нерухомого майна.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати (можуть бути іменними і на пред'явника). Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду, його місцезнаходження; вид інвестиційного сертифікату, порядковий номер, дата випуску, номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи — інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи, печатка.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. У структурі управління фондом обов'язкова наявність інвестиційного керуючого, спостережної ради.

Інвестиційний керуючий — це торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом. Він здійснює управління активами, організує продаж інвестиційних сертифікатів, залучаючи при необхідності агентів по розповсюдженню цінних паперів, готує проекти інформаційних матеріалів.

Спостережна рада створюється з метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників. Активи інвестиційного фонду зберігаються у депозитарій.

Депозитарій інвестиційного фонду — це юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору.

Депозитарій не може бути засновником, інвестиційним керуючим, кредитором інвестиційного фонду. Він зобов'язаний подавати спостережній раді звіти щодо операцій з активами