Інвестиційний фонд не має права випускати облігації та векселі, купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії, займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами, укладати договори застави, видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб.

Таким чином, головне завдання інвестиційних фондів та інвестиційних компаній — акумуляція вільних коштів населення і юридичних осіб для провадження спільного інвестування через випуск інвестиційних сертифікатів та ведення комерційної діяльності.

Інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їхнього розміщення.

Організаційними формами функціонування таких компаній є акціонерне товариство (відкрите чи закрите) або товариство з обмеженою відповідальністю. Основними напрямками діяльності класичної інвестиційної компанії є, окрім операцій спільного інвестування, управління активами, приватизаційне супроводження, участь у фінансових проектах емітентів, інвестиційне корпоративне консультування та фінансування.

Для здійснення діяльності щодо спільного інвестування компанія засновує як філію власний взаємний фонд. Взаємний фонд має окремий баланс та поточний рахунок і підлягає реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти такого фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають суттєві професійні особливості та обмеження у своїй діяльності на фінансовому ринку, що виділяють їх серед інших посередників.

Порівнюючи інвестиційні фонди та компанії із банківськими кредитними установами, перші мають такі переваги:

а) інвестиційні фонди та компанії через володіння акціями підприємства мають значно більший вплив на нього, ніж банк на це ж підприє- мство через кредитування; акціонерна співвласність дає право голосу в корпоративному управлінні, а кредитні відносини — ні (цей момент завжди враховують довгострокові інвестори);

б) банк отримує фіксований прибуток — відсотки за надані позики; інвестиційні фонди та компанії орієнтуються на нефіксований і нега- рантований прибуток, що залежить від позицій підприємства на ринку, капіталізації його акцій та рішень річних зборів акціонерів щодо розподілу прибутку.

Банки, у свою чергу, мають такі переваги: диверсифікація діяльності (операції з цінними паперами не є винятковими); більші можливості в гарантіях щодо розміщення цінних паперів; кредитне фінансування емітентів та інвесторів (інші посередники не виконують таких операцій); комплексне розрахунково-касове та депозитарне обслуговування.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа як елемент фінансового підприємництва сприяє підвищенню мобільності капіталу, виявляє реальну вартість активів, зосереджує попит і пропозицію цінних паперів та забезпечує їхнє оперативне регулювання, здійснює довготермінові вкладення коштів у різні галузі економіки. На такій біржі власники цінних паперів мають можливість проводити операції з купівлі-продажу через посередників.

Основна роль фондової біржі полягає у забезпеченні руху грошових капіталів, що забезпечує розподіл і перерозподіл доходів між суб'єктами (операторами) ринку, галузями економіки. Фондова біржа виконує такі функції:

• мобілізує та концентрує тимчасово вільні грошові накопичення і заощадження шляхом продажу цінних паперів біржовими посередниками на первинному і вторинному фондових ринках;

• кредитує і фінансує приватний сектор шляхом купівлі їхніх цінних паперів на первинному ринку і перепродажу на вторинному, а також створює умови для здійснення угод біржовими посередниками (брокерами);

• концентрує операції з цінними паперами, встановлює на них ціни, що відображають рівень та співвідношення між попитом і пропозицією.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому здійснюється продаж уперше випущених паперів (при емісії), а вторинний ринок — це вже угоди купівлі-продажу раніше випущених паперів.

Фондова біржа є юридичною особою. Діяльність біржі фінансується за рахунок внесків учасників, які придбали "місце", зборів від біржових операцій, плати за реєстрацію біржових угод, надання структурними підрозділами біржі консультаційної інформації посередницького, юридичного, довідкового характеру. Членами фондової біржі є брокери, дилери.

Брокери — посередники при укладанні угод між покупцями і продавцями цінних паперів, валют та інших фінансових активів, які отримують за посередництво певний комісійний відсоток. Ставка комісійної винагороди біржовиків базується за регресивною шкалою залежно від обсягу угоди. Здійснюючи посередницькі угоди з цінними паперами, брокери діють за дорученнями і за рахунок клієнтів.

Дилери — окремі особи або фірми, що займаються купівлею-прода- жем цінних паперів. Вони можуть укладати угоди між собою, а також з брокерами. Прибуток дилерів формується за рахунок різниці між курсом продавця і курсом покупця, зміни курсів валют, тобто у кінцевому підсумку завдяки різниці у цінах, за якими вони купують та продають цінні папери.

На рух курсів цінних паперів та попит на них впливають такі фактори:

• доходність (поточний і очікуваний відсоток за облігаціями, очікувані розміри дивідендів і зростання курсів за акціями);

• величина грошових накопичень і заощаджень в країні, регіоні; рівень ділової активності;

• ступінь ризику вкладень, стабільність, збалансованість і перспективи розвитку економіки, надійність банківської системи, стан політичної ситуації, кон'юнктура товарних ринків;

• ліквідність цінних паперів (можливість швидкої реалізації, тобто перетворення у гроші).

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті вказуються: найменування, місцезнаходження фондової біржі і засновників; розмір статутного фонду; умови і порядок прийняття в члени біржі, їхні права, обов'язки та умови виключення учасників; організаційна структура; компетенція і порядок створення керівних органів; порядок і умови відвідування біржі; механізм застосування санкцій та порядок припинення цього фінансового інституту.

У правилах фондової біржі передбачаються: види угод, що укладаються; порядок торгівлі; умови допуску цінних паперів на біржі; порядок формування біржових цін; обов'язки членів біржі; система інформаційного забезпечення, види пропонованих послуг; правила ведення розрахунків та інші положення, що стосуються діяльності даної фінансової структури. На фондовій біржі здійснюється переважно обіг акцій.

Акція — це вид цінних паперів, що засвідчує пайову частину у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації суб'єкта господарювання.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими. Якщо акція виписана конкретній особі (громадянину), мова йде про іменну. Власник тільки такої акції має всі права на володіння нею. Якщо не зазначається прізвище власника, то це акція на пред'явника. Одержати дивіденди може той, хто на цей момент пред'являє та володіє такою акцією. Вона може передаватись іншим особам. Власник простої акції отримує дивіденди, розмір яких залежить від прибутку підприємства, має право на участь в управлінні справами акціонерного товариства. Власник привілейованої акції має дивіденди заздалегідь обумовленого розміру, що не залежить від прибутку підприємства. Крім того, така акція дає власникові право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, однак не дає права брати участь в управлінні справами.

Література

1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.

2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.

3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.

5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.

6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30.

7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд.

8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.

9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.

10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ.

11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА, 1997.

12. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 807 с.

13. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. — 382 с.

14. Виноградська А.М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. — К.: Київський державний торговельно-економічний університет. — 2000.

15. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України. — 1999. — № 2.

16. Виноградська А.М. Механізм розвитку малого підприємництва / / Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1998. — № 4.

17. ВиноградськаA.M. Основні напрямки регіональної політики розвитку малого підприємництва // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1999. — № 2.

18. Виноградская A.H. Предпринимательство в розничной торговле // Бизнес Информ. - 1999.