Підприємництво у сфері страхування

Підприємництво у сфері надання страхових послуг — це об'єктивний необхідний елемент ринкової економіки, стабільного і впевненого розвитку системи господарювання. Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Страхування—це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі, коли відбуваються певні події (страхові випадки), визначені договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Суб'єктами страхової угоди є страховик і страхувальник.

Страховиками є юридичні особи, засновані у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, а також, товариств що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти—громадяни або юридичні особи, що діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страхувальниками можуть бути юридичні особи, дієздатні громадяни.

Основними видами страхування є:

1. Особисте страхування. Передбачає страхування життя, здоров'я, працездатності страхувальника або застрахованої особи. Страховик зобов'язується видати страхувальнику встановлену суму залежно від втрати здоров'я, обумовленої нещасним випадком.

2. Майнове страхування. Пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням майна. При страхуванні майна проводиться його оцінка і в договорі страхування встановлюється частка компенсації вартості загубленого або знищеного майна залежно від заподіяної шкоди (наприклад, від пожежі, аварії, крадіжки).

3. Страхування відповідальності. Це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників (наприклад, ризик непогашення кредиту позичальником, ризик непогашення лізингових платежів та ін.).

Існують дві форми страхування: добровільне і обов'язкове.

Підприємництво має справу з добровільною формою страхування на основі договору між страхувальником і страховиком.

Обов'язковими є медичне страхування, державне особисте страхування військовослужбовців, співробітників органів внутрішніх справ, медичного і фармацевтичного персоналу, працівників митних органів, прокуратури, осіб державної контрольно-ревізійної та податкової служб, працівників лісової та пожежної охорони, спортсменів, спеціалістів ветеринарної медицини, службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів, суддів, членів екіпажу і авіаційного персоналу, особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування ризикових професій народного господарства та ін.

Правовою основою взаємовідносин учасників страхової угоди є договір страхування.

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі виникнення страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити: назву документа, назву та адресу страховика, відомості про страхувальника, зазначення об'єкта страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, визначення розміру страхових внесків і терміни їхньої сплати; строк дії договору, порядок зміни і припинення дії цього документа, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, підписи сторін.

Договір страхування вважається недійсним у разі:

• коли його укладено після страхового випадку;

• коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Крім договору, страховики керуються також правилами страхування, які розробляються для кожного виду страхової діяльності.

Правила страхування повинні містити: перелік об'єктів страхування, порядок визначення страхових сум, страхові ризики, винятки із страхових випадків і обмеження страхування, термін та місце дії договору, порядок його укладання, права та обов'язки сторін, дії страхувальника при виникненні страхового випадку, перелік документів, що підтверджують страховий випадок та розмір збитків, порядок і умови виплат страхових сум, термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхових сум та страхового відшкодування, умови припинення договору страхування, порядок вирішення суперечок та ін.

Розглянемо сутність страхової підприємницької операції (рис. 2.17).

Підприємець-страховик, який виступає як продавець страхових послуг, пропонує особисто або через посередників (страхових агентів, страхових брокерів) придбати такі послуги потенційному покупцю- страхувальнику.

Страхувальник для придбання страхової послуги СП сплачує страховику грошовий страховий внесок Гв. Договір страхування, який передає страховик страхувальнику, гарантує грошову компенсацію втрат Г при появі страхового випадку.

Страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась, і з настанням якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику.

Для здійснення ефективної діяльності страхової фірми необхідно, щоб страхові платежі Гв, які сплачує страхувальник, значно перевищували суми Гк, що витрачає страховик на відшкодування збитків. Підприємець розраховує на те, що імовірність настання різних непередбачених страхових випадків відносно невелика. Більшість страхувальників не матиме підстав для відшкодування збитків, для них Гк = 0. Гроші Гв, сплачені страхувальниками, повністю переходять до підприємця і не повертаються. Ці гроші використовуються для відшкодування збитків тим, хто постраждав, а також як джерело формування прибутку підприємця.

Дві сторони страхової угоди беруть на себе певні зобов'язання.

Страховик зобов'язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати втрати страхувальника згідно з умовами договору;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

• вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• своєчасно повідомити страховика про настання страхового випадку.

Підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) є:

• навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на організацію страхового випадку;

• вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

• подання страхувальником заздалегідь неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

• отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіяній шкоді;*

несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Світовий досвід показує, що гарантована система захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців та інших власників, підтримання соціальної стабільності в суспільстві — неможливо без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Позитивно впливають на розвиток страхового підприємництва зростання фінансових можливостей страхових компаній та їхніх статутних фондів, розширення переліку послуг, що пропонуються, створення інфраструктурного середовища. Неабиякого значення набуває державна підтримка страхової діяльності за такими напрямками: формування нормативно-правової бази страхування, фінансово-кредитне сприяння, інформаційне, методичне і кадрове забезпечення страхової справи.

Страховики мають право утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Слід зазначити, що першим регіональним територіальним об'єднанням страховиків в Україні була Харківська спілка страховиків. Нині багато страхових компаній об'єднує Ліга страхових організацій України.

Література

1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.

2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.

3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.

5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.

6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30.

7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд.

8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.

9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.

10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ.

11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: