Зона катастрофічного ризику — це область втрат, які за своєю величиною перевищують критичний рівень і у максимумі можуть досягати величини, рівної майновому стану підприємця. Катастрофічний ризик здатний призвести до краху, банкрутства підприємства, його закриття і розпродажу майна.

Побудуємо криву розподілу імовірності виникнення певного рівня втрат прибутку, яку називають кривою ризику (рис. 3.7).

І — імовірність виникнення даного рівня втрат прибутку;

І — імовірність розрахункового рівня втрат прибутку;

Пр — розрахунковий прибуток;

ВР — розрахункова виручка;

МС — майновий стан;

АВП — можливі втрати прибутку;

Ід — імовірність допустимого рівня втрат прибутку;

І — імовірність критичного рівня втрат прибутку;

Ікт — імовірність катастрофічного рівня втрат прибутку.

Максимальне значення імовірності виникнення рівня втрат прибутку дорівнює 1. Імовірність виникнення конкретного рівня втрат прибутку знаходиться в інтервалі < 1.

Виділимо на відображеній кривій розподілу імовірностей втрат прибутку рядточок.

Перша точка (АВП = 0 і І = Ір) визначає імовірність нульових втрат прибутку. Згідно з прийнятими припущеннями імовірність нульових втрат максимальна, хоча, звичайно, менше 1.

Друга точка (АВП = ПР і І = Ід) характеризується величиною можливих втрат, рівною очікуваному прибутку, тобто повної втрати прибутку, імовірність якого дорівнює Вд. Точки 1 і 2 є граничними, що визначають положення зони допустимого ризику.

Третя точка (АВП = ВР і І = І^) відповідає величині втрат, рівних розрахунковій виручці ВР. Імовірність таких втрат дорівнює І. Точки 2 і 3 визначають межі зони критичного ризику.

Четверта точка (АВП = МС і І = Ікт) характеризується втратами, рівними майновому стану (МС) підприємця, імовірність яких дорівнює Ікт. Між точками 3 і 4 знаходиться зона катастрофічного ризику. Втрати, що перевищують майновий стан підприємця, не розглядаються, оскільки їх неможливо стягнути.

Таким чином, якщо при оцінці ризику підприємницької діяльності вдається побудувати не всю криву імовірностей ризику, а тільки встановити чотири характерні точки, то завдання такої оцінки можна вважати успішно вирішеним. За допомогою побудови кривої розподілу імовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку підприємець може дати оцінку ризику.

Знаючи конкретні значення показників ризику І , І , І , І , можна

Г- Г- J р> д> Кт>

виробити і прийняти рішення щодо здійснення підприємницької справи. Але для такого рішення недостатньо оцінити значення показників (імовірностей) допустимого, критичного і катастрофічного ризику. Слід ще й встановити або прийняти граничні величини цих показників, перевищувати яких вони не повинні, щоб не опинитись у зоні надмірного, неприйнятного ризику.

Позначимо граничні значення імовірностей виникнення допустимого, критичного і катастрофічного ризику відповідно Гд, Г, Гкт.

За думкою окремих економістів, можна орієнтуватись на такі граничні значення показників ризику: Ід = 0,1, І = 0,01, Ікт = 0,001, тобто відповідно 10%, 1%, 0,1%. Це означає, що недоцільно йти на підприємницьку угоду, якщо у 10 випадках із 100 можна втратити увесь прибуток, у 1 випадку із 100 втратити виручку і хоча б у 1 випадку із 1000 втратити майно.

Маючи розрахункові значення трьох показників ризику та їхні граничні рівні, сформулюємо загальні умови можливого здійснення підприємництва:

1. Показник допустимого ризику не повинен перевищувати граничне значення (І < Г ).

дд

2. Показник критичного ризику повинен бути меншим граничної величини (І < Г ).

кр кр

3. Показник катастрофічного ризику не повинен бути вищим, ніж граничний рівень (І < Г ).

кт кт

Таким чином, складовою в оцінці підприємницького ризику є побудова кривої імовірностей можливих втрат, визначення зон і показників допустимого, критичного і катастрофічного ризику. Наприклад, якщо імовірність катастрофічної втрати дорівнює 0,2 (а це свідчить про відчутну загрозу втрати майнового стану), то розсудливий, обережний підприємець заздалегідь відмовиться від надто ризикової справи чи пропозиції. Чим нижче значення імовірного рівня втрат прибутку, тим нижчий ступінь ризику.

При вивченні підприємницького ризику потрібно знати методи його оцінки, серед яких можна назвати: статистичний; експертний; розрахунково-аналітичний.

Статистичний метод полягає у тому, що вивчаються дані про фактичні втрати у минулому періоді, які мали місце у тих чи інших видах підприємницької діяльності, встановлюється частота появи певних втрат. Якщо статистичний масив достатньо представницький, то частоту фактичної наявності можна умовно прирівняти до імовірності її виникнення у майбутньому.

Статистичний метод дослідження ризику потребує значного обсягу фактичних даних, які не завжди має підприємець. За відсутністю необхідної інформації виникає потреба у зверненні до інших методів, наприклад, експертного.

Експертний метод оцінки ризику базується на узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. З цією метою проводиться опитування фахівців для отримання оцінки імовірності виникнення втрат або недосягнення запланованих результатів. На основі отриманої інформації від кожного опитуваного експерта отримується інформація про імовірність настання ризикового випадку, визначається середня величина експертних оцінок.

Різновидом експертного методу є метод бальної оцінки ступеня ризику бізнес-операцій. Використання цього методу передбачає формування переліку можливих видів ризиків і оцінку ступеня їхнього виявлення у балах. Наприклад, високий ризик — 9 балів, середній — 5, низький — 2 бала за 10-бальною шкалою. Однак даний метод не дозволяє дати кількісну оцінку можливих втрат, а тільки дозволяє обрати найменший ризиковий варіант, виходячи з суми балів.

Розрахунково-аналітичний метод полягає у визначенні впливу зміни доходу (прибутку) від бізнес-операції або підприємницького проекту при настанні ризикових ситуацій. Господарські операції або проекти з меншим ступенем реагування (чутливістю) на можливі ризикові випадки оцінюються як менш ризиковані.

Одним із факторів успішного існування і подальшого розвитку підприємства є можливість управління підприємницьким ризиком, тобто спроможність з найменшими витратами передбачити фінансові витрати, необхідні і достатні для зменшення імовірності появи несприятливих результатів, а у випадку їхнього настання — вміти локалізувати негативні наслідки цих подій.

Заповзятливий підприємець повинен вміти управляти ризиком, а не шукати справу без будь-яких перешкод. Для цього потрібна об'єктивна інформація про внутрішнє та зовнішнє середовище, стан ринкової ситуації, специфіку конкретного виду підприємницької діяльності.

Управління ризиком необхідно для:

• забезпечення максимального прибутку;

• зменшення можливих збитків внаслідок настання ризикових випадків;

• зміцнення фінансової стійкості підприємства;

• орієнтації підприємця у зовнішньому середовищі;

• прийняття своєчасних управлінських рішень, впровадження відповідних стратегій та тактик діяльності підприємства з урахуванням ринкової кон'юнктури;

• підвищення конкурентоспроможності на ринку товарів, послуг.

Управління ризиком охоплює такі складові:

1. Визначення найбільш типових ризиків для діяльності даної фірми, а також специфічних ризиків, пов'язаних з конкретною бізнес- операцією.

2.Оцінка ступеня ризику. Це передбачає визначення імовірності настання ризикового випадку, оцінку можливих втрат, виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, які збільшують і зменшують конкретний вид ризику, аналіз факторів, оцінку впливу ризику на результати господарсько-фінансової діяльності підприємства або окремих бізнес- операцій, встановлення допустимого рівня ризику, оцінку можливостей фінансового покриття втрат. Управлінське рішення приймається на підставі проведеної оцінки ступеня ризику. Якщо спостерігається відносно високий рівень виявленого можливого ризику, то доцільно його мінімізувати.

3. Розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

4. Практична реалізація заходів у життя, контроль за ризиками.

Головне місце в управлінні підприємницьким ризиком займає система організаційних заходів щодо профілактики ризику (табл. 3.3).

Література

1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.

2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.

3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.

5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.

6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30.

7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд.

8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.

9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.

10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ.

11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА, 1997.

12. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 807 с.

13. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. — 382 с.

14. Виноградська А.М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. — К.: Київський державний торговельно-економічний університет. — 2000.

15. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України. — 1999. — № 2.

16. Виноградська А.М. Механізм розвитку малого підприємництва / / Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1998. — № 4.

17. ВиноградськаA.M. Основні напрямки регіональної політики розвитку малого підприємництва // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1999. — № 2.

18. Виноградская A.H. Предпринимательство в розничной торговле // Бизнес Информ. - 1999. - № 17-18.

19. Виноградська A.M. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. —