Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:

• юридичні особи всіх форм власності;

• фізичні особи — громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (рис. 1.4).

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського кодексу України поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Юридична особа — це носій майнових прав і обов'язків. Вона займається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які входять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов'язанням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприємницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення самостійності суб'єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємствами і організаціями.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, ціхів, дільниць, бригад, бюро, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Самостійно визначається організаційна структура, встановлюється чисельність працівників і штатний розклад.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи можуть відкривати рахунки в установах банків, але не мають статусу юридичної особи.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи засновницького договору. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських взаємовідносин та зобов'язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Громадянин України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

а) безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

б) із залученням або без залучення найманої праці;

в) самостійно або спільно з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

• додержуватися принципів підприємництва, прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших

обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Для фізичних осіб здійснення підприємницької діяльності має позитивні та негативні моменти.

Позитивні:

• спрощена система оподаткування, звітності;

• немає обмежень щодо руху готівки, як це передбачено для юридичних осіб;

• існує можливість охоплювати різні категорії населення в процесі підприємницької діяльності.

Негативні:

• дуже скромний початковий капітал для організації справи;

• труднощі у самостійній орієнтації з питань законодавчо-правової бази, оподаткування, державного регулювання і контролю, бухгалтерської звітності, порядку оформлення необхідних документів;

• психологічна непідготовленість деяких керівників державних та комерційних структур до роботи з індивідуальним підприємцем як із звичайним суб'єктом підприємництва.

Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, правовий стан яких регулюється відповідними законами, за якими вони наділяються правоздатністю та дієздатністю: право здійснювати юридичні акти (укладання угод), брати на себе зобов'язання, нести майнову та іншу відповідальність. Індивідуальний підприємець може бути власником капіталу, вкладеного у конкретне майно, мати право володіння, розпорядження, користування, тобто виступати як одноосібний володар та управляючий майном, яке він вкладає в організацію господарського процесу, залучаючи для цього необхідні матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні та інші ресурси.

Індивідуальний підприємець як фізична особа може й не мати солідного власного капіталу та майна, а залучати позичкові кошти та орендувати деякі об'єкти для організації господарської діяльності, кінцевим результатом якої є отримання зиску. Індивідуальне підприємництво передбачає наявність у фізичної особи передумов для організації власної справи, якою він може управляти самостійно або найняти управляючого.

Індивідуальна форма бізнесу отримала більш широке розповсюдження у таких сферах: організація дрібного виробництва продукції, посередництво, роздрібна торгівля, надання побутових послуг. Спостерігається також проникнення індивідуальних підприємців у нові галузі економіки, пов'язані з високою технологією та новаторськими ідеями, де вони можуть виступати як інженери, конструктори з патентними правами і досвідом в організації впровадження прогресивних ідей у виробництво. Як правило, індивідуальний підприємець має набагато більше свободи дій, ніж менеджер у великій фірмі, особливо у виборі напрямків і сфери діяльності.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог Господарського кодексу України та інших законів.

Залежно від статусу суб'єкта та ступеня самостійності господарювання підприємницька діяльність може здійснюватись:

• з утворенням юридичної особи;

• без утворення юридичної особи;

• із застосуванням найманої праці;

• без застосування найманої праці.

Не можуть здійснювати підприємницьку діяльність в Україні підприємства та громадяни без проходження державної реєстрації, суб'єкти без ліцензії або торгового патенту.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом відповідно до статті 64 Конституції України.

Об'єкти підприємницької діяльності — це все те, що виступає предметом купівлі-продажу на ринку (рис. 1.5).

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єктами, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, приміщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціонування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.

Література

1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.

2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.

3. Господарський кодекс України. —