Сутність підприємництва та його характерні риси

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями.

В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з'явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали — за невідомою.

Француз К.Бодо пішов далі Р.Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А.Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М.Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця — почуття виконаного обов'язку. На думку Вебера, нові підприємці — люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.

Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращого, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм.

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці ав- стро-американського економіста і соціолога Й.Шумпетера. При вивченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників.

Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, правильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: виробництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження прогресивних способів виробництва чи комерційного використання існуючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення реорганізації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умовах ризику;

• 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець — це новатор, який розробляє нові технології;

• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець — це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець — це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець — це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво — процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець — це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво — ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тощо;

• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: теоретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов'язана з вкладанням коштів з метою одержання прибутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспільною користю;

• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянемо усі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, що передбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери розповсюдження;

• залучення у господарську діяльність різних учасників підприємницької активності;

• свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати господарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб'єктів у виборі виду та напрямків господарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалізації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків використання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку підприємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прийнятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирливим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організувати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирішення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; активне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефективне функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включитись у нову сферу бізнесу.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери підприємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід задовольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

У середині 70 —х років компанія «Polaroid» так визначила свій бізнес: «Розробка та просування швидкої фотографії для задоволення потреб платоспроможних сімей США та Західної Європи у любові, дружбі, добрих спогадах та гуморі.» А компанія «Mc Donald»s» так: «Забезпечення гарячою смачною їжею у чистому ресторані за прийнятну плату».

Інше формування бізнесу, наприклад, у компанії «Leading Hoteles ofthe World (LHW)», що об'єднує у формі ланцюга понад 300 провідних, престижних готелів: «Створюємо та надаємо поєднання виключного обслуговування та комфорту для задоволення найвимогливіших смаків споживачів, що виявляють попит на таку пропозицію».

Бізнес авіакомпанії може бути сформульований так: «Фірма організовує пасажирські та вантажні авіаперевезення по всьому світу для українських та зарубіжних клієнтів, надаючи якісні та різноманітні послуги за невисокими цінами».

Усе поле діяльності фірми, що забезпечує її існування, розбивається на стратегічні сфери бізнесу.

Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, у якій підприємство працює у даний момент або буде здійснювати свою діяльність у подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, але й у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об'єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняються, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.

Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники: обсяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами; частка підприємства в обсязі ринку (у відсотках); стадія життєвого циклу товару; конкурентна позиція підприємства