Укладання засновницького договору та статуту

План

1. Укладання засновницького договору та статуту

2. Державна реєстрація підприємства

Документи, які оформляються у процесі формування новостворюваного підприємства, називаються установчими.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір.

Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Процедура укладання установчих документів складається з таких послідовних етапів:

• підготовча робота, в ході якої визначаються цілі, завдання, загальний механізм організації новостворюваного підприємства;

• пошук та вибір прийнятних засновників;

• попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками), складання протоколу про наміри створити юридичну особу;

• створення робочої групи для формування засновницького договору, статуту;

• збір, узагальнення необхідних матеріалів, вивчення практичного досвіду та діючих форм установчих документів інших однопро- фільних підприємницьких структур, що були створені раніше;

• юридичні та економічні консультації щодо структури та змісту проектів установчих документів, відповідність їх чинному законодавству;

• розгляд підготовлених проектів установчих документів на установчих зборах, їх обговорення та затвердження. Цей факт підтверджується протоколом рішення зборів засновників;

• підписання усіма засновниками установчих документів, нотаріальне засвідчення їхніх підписів;

• подання затверджених установчих документів для державної реєстрації підприємства.

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад та компетенцію органів управління та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів.

Якщо кількість осіб, які бажають заснувати підприємство, два або більше, то організація такого суб'єкта підприємницької діяльності пов'язана з розробкою засновницького договору.

Засновницький договір — документ, який регламентує і закріплює відносини між засновниками з приводу участі у створенні, управлінні підприємством, а також користування результатами спільної (колективної) діяльності.

Цей договір є багатосторонньою угодою організаційного та майнового характеру, передбачає взаємні обов'язки сторін на користь нової юридичної особи і в інтересах учасників.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Типові розділи засновницького договору:

1. Загальні положення.

2. Юридичний статус.

3. Види діяльності.

4. Статутний фонд. Вклади засновників, учасників.

5. Обов'язки та права засновників, учасників.

6. Управління фірмою.

7. Розподіл прибутку.

8. Інші умови.

9. Умови розірвання договору.

10. Відповідальність за порушення договору.

11. Умови та строки, за яких договір набуває чинності.

12. Сторони, які домовляються, їхні адреси та підписи.

Засновницький договір повного і командитного товариства повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Невід'ємним документом новостворюваного підприємства є статут, який повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, передбачені законодавством.

Статут акціонерного товариства, крім вищезазначених відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Приблизну структуру статуту можна подати в такому вигляді:

1. Загальні положення.

2. Мета та предмет діяльності фірми.

3. Майно фірми.

4. Органи управління.

5. Виробничо-господарська діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність.

6. Трудові відносини та соціальний розвиток.

7. Облік, звітність та контроль.

8. Реорганізація та ліквідація фірми.

Наповнення розділів конкретним змістом буде залежати від вимог, потреб та інтересів власників-засновників, спираючись при цьому на законодавчі акти.

Для забезпечення діяльності новостворюваного підприємства засновникам необхідно сформувати статутний фонд, який є основою майна підприємницької структури, підставою для державної реєстрації, стартовим капіталом.

Статутний фонд — це сукупність коштів та майна, необхідних для початку та ведення діяльності підприємства.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Рішення товариства про зміну розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Збільшення величини статутного фонду свідчить про ступінь поважності і репутації підприємства, забезпечує стабільність, знижує ступінь ризику, дає більшу впевненість у налагодженні партнерських відносин у сфері бізнесу.

Державна реєстрація підприємства

Для створення підприємства початківцю потрібно пройти державну реєстрацію згідно з встановленим порядком з тим, щоб мати право на законних підставах здійснювати підприємницьку діяльність. Це регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (додаток 8), Господарським кодексом України.

Згідно з чинним законодавством України з 1 липня 2004 р. реєстрація, ліквідація і перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за принципом «єдиного вікна»: замість початківців (власників) з податківцями, соціальними фондами і органами статистики спілкується спеціально уповноважений державний службовець.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Державна реєстрація поширюється на усі юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи- підприємця.

Державний реєстратор — це посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

• проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

• передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

• формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

• здійснює оформлення та видачу свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну;

• оформляє та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

• проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців;

• проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями;

• звертається до суду при необхідності.

Державний реєстратор підпорядковується міському голові міста обласного значення або голові районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Щоб звести імовірність виникнення помилок при легалізації підприємств, визначено високі вимоги до професійних якостей реєстраторів. На посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше 1 року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше 3 років. Державний реєстратор має посвідчення державного реєстратора та власну печатку.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (або надіслати поштою) такі документи:

• заповнену реєстраційну