Антимонопольна діяльність

План

1. Типи монополій.

2. Світове антитрестівське законодавство.

3. Антимонопольне законодавство України.

4. Монополістична конкуренція та олігополія

5. Монополістична конкуренція. 

6. Моделі олігополії.

7. Економічна ефективність олігополії. 

Типи монополій.

Стримуючи розвиток конкурентних сил та їхній позитивний вплив, монопольні умови водночас гальмують і досягнення вищого рівня національного добробуту. Така ситуація дає підстави для проведення державних антимонопольних заходів, ефективність і напрям яких залежать від типу монополії. Залежно від причин, що породжують монополії, їх можна класифікувати таким чином:—

природні монополії виникають як результат технічних умов виробничого процесу, що потребує певної концентрації засобів виробництва, наприклад, інфраструктура монополії (зв'язок, транспорт, комунальне господарство тощо);—

агломераційні монополії виникають унаслідок поступового і послідовного скупчення малих за обсягом і аналогічних за характером виробництва підприємств;—

державні монополії виникають унаслідок того, що держава створює привілейовані умови для виробничої діяльності певних підприємств і таким чином захищає їх від конкуренції. Наприклад, політика митного протекціонізму тощо.

Світове антитрестівське законодавство.

Певний досвід антимонопольної діяльності нагромаджений в економічно розвинутих країнах. Для боротьби з монополією, зловживаннями і нечесною діловою практикою в цих країнах прийнята ціла низка антитрестівських законів. У ФРН, наприклад, антитрестівське законодавство забороняє картельні та інші угоди, що створюються з метою обмеження конкуренції. Практика дотримання законів контролюється Федеральною картельною службою. Фірми, які займають провідні позиції на ринку, є об'єктом спеціального контролю для попередження зловживань і дискримінації. Здійснюється також контроль за злиттям і поглинанням компаній. Закон про недобросовісну конкуренцію захищає споживачів від оманливої реклами, нечесних дій щодо конкурентів.

Антитрестівські закони США націлені на попередження надмірної концентрації економічної влади в руках окремих корпорацій, збереження і підтримку конкуренції — одного із рушіїв господарського розвитку і науково-технічного прогресу в умовах ринкової економіки. Антитрестівське регулювання стало складовою частиною підприємницької практики і суттєво впливає на структуру і функціонування приватного сектора.

Антимонопольне законодавство Японії передбачає досягнення двох важливих цілей антимонопольної політики: забезпечення інтересів споживачів і захист слабих (здебільшого дрібних) фірм від свавілля сильних. Приміром, заборонені холдингові компанії — обмеження, що не має прецеденту в інших країнах.

Узагальнення антимонопольної діяльності у розвинутих країнах дає можливість виділити в ній п'ять основних напрямів. По-перше, прибутки монополій скорочуються за рахунок високих податків. По-друге, встановлюється контроль за цінами, який використовується для стримування інфляції і для тиску на ціни у висококонцентрованих галузях. По-третє, державна власність на монополії. Вона особливо широко використовується у західноєвропейських країнах. Вважається, що у багатьох галузях (телефонний зв'язок, постачання водою, природним газом, електроенергією, залізниця) виробництво буде ефективним, коли фірми — монополії або наближені до них. По-четверте, економічне регулювання дозволяє спеціальним регулюючим агентствам спостерігати за цінами, обсягами виробництва, входженням і виходом фірм із регульованих галузей; воно поширюється на комунальні підприємства, транспорт і фінансові ринки. Це, по суті, державний контроль без власності на засоби виробництва. По-п'яте, регулювання діяльності монополій здійснюється з допомогою антитрестівської політики, яка використовується у висококонцентрованих галузях. Під регулюванням розуміються державні правила і закони, прийняті для зміни або контролю над операціями економічних обмежень. Існує дві форми регулювання — економічне і соціальне. У сфері економічного регулювання перебуває контроль за цінами, типами товарів, умовами входження і виходу із галузі або стандарти обслуговування у певній галузі. Соціальне регулювання — це ряд настанов, спрямованих на коригування широкого ряду побічних або зовнішніх ефектів. Відомі приклади соціального регулювання — програми очищення повітря і води, безпеки ядерної енергетики, ліків, автомобілів тощо.

Антимонопольне законодавство України.

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем.

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який введений в дію з 15 березня 1992 року. В 1993 році Верховна

Рада України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України". Правові норми щодо конкурентного регулювання містяться також у Законах України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). У 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", згідно з законодавством монопольне становище підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України як глава держави, виступаючи від її імені на підставі п. 14 ст. 106 Конституції України. Указом Президента України "Про регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 року його було віднесено до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом. Згодом вказане положення було відтворено в Указі Президента України "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" від

15.12.1999 року та у змінах, внесених Верховною Радою до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 13.07.2000 року.

Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії — підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі:—

державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;—

розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;—

сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва;—

захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

Зловживання монопольним становищем — це передусім нав'язування таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові. Це обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін. І, нарешті, зловживанням є часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Неправомірними угодами між підприємствами визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реалізації чи закупівель, за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їхньої монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади та управління передусім визнається заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері діяльності, примушення підприємців до укладення певних договорів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів тощо.

Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін. Крім того, зумисне поширення неправдивої або спотвореної інформації, що може завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, некоректне порівняння товарів, що виробляються та реалізуються, введення споживачів в оману відносно характеру, споживчих властивостей та якості товарів.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

Про дію антимонопольного механізму в Україні свідчить чимало фактів. Так, Антимонопольний комітет України 2002 року припинив 411 порушень конкурентного законодавства з боку владних структур. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування частіше за все допускають такі порушення: надання суб'єктам господарювання необґрунтованих пільг, створення несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності підприємців, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, заборони або обмеження міжрегіональної торгівлі. Антимонопольні органи України мають повноваження видавати органам виконавчої влади, місцевого самоврядування обов'язкові для виконання рішення про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, а також накладати штрафи на посадових осіб.

Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації можна оцінити