Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Олігополісти, що беруть участь у таємній змові, прагнуть максимізації загальних прибутків, тобто певною мірою поводяться так само, як і монополісти. Зміни попиту і витрат, наявність великого числа фірм, шахрайство за допомогою цінових скидок, економічні спади й антитрестівські закони є перепоною для олігополії, що ґрунтується на таємній змові.

Однією із основних перепон до прихованого договірного ціноутворення є те, що підприємствам важко домовитися (не вступаючи в переговори) про те, якою буде ціна. Угода стає особливо проблематичною, коли витрати і попит міняються і разом з ними міняється ціна. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, що допомагає розв'язати цю проблему. Підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. Таке рішення спрощує проблему погодження цін: достатньо встановити ту ціну, яку призначає лідер.

Встановлення ціни лідером залежить від того, чи обмежуватимуть інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишилися приблизно такими ж, або ж розширюватимуть виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші підприємства обмежуватимуть виробництво, то лідер може встановити загальну, максимізуючу прибуток ціну. Або лідер може стати домінуючим на ринку підприємством, яке встановлює ціну, максималізуючи його власний прибуток, а решта підприємств самі регулюватимуть обсяг виробництва.

При ціноутворенні за принципом "витрати плюс", або накидки, олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня виробництва і додають "накидку" у розмірі певного відсотка.

Ринкові частки в олігопольних галузях звичайно визначаються на основі нецінової конкуренції. Олігополісти надають особливого значення неціновій конкуренції, тому що для конкурентів обтяжливі витрати на повторну рекламу і зміну продукту, а олігополісти володіють достатніми ресурсами, щоб фінансувати нецінову конкуренцію. Отже, хоча нецінова конкуренція — основна риса як галузей з монопольною конкуренцією, так і олігопольних галузей, останні, як правило, мають значніші фінансові ресурси, що дає їм змогу повніше займатися неціновою конкуренцією.

Економічна ефективність олігополії.

Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Вони зосереджуються на питанні динамічної ефективності. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за структурою близька до монополії. Отже, вона діятиме аналогічним чином. Згідно з цією точкою зору, можна сподіватися, що олігополія, якій притаманні бар'єри для вступу, веде до обмеження випуску обсягу продукції та встановлення ринкової ціни, яка приносить значні, якщо не максимальні, економічні прибутки. Неофіційні таємні угоди між олігополістами можуть дати в результаті ціни й обсяги виробництва, подібні до тих, до яких веде чиста монополія, хоча при цьому зберігається зовнішня видимість конкуренції декількох незалежних підприємств.

Традиційній точці зору суперечить точка зору Шумпетера-Гелбрейта, згідно з якою великі олігопольні фірми, що мають ринкову владу, необхідні для пришвидшення темпів науково-технічного прогресу. Сучасна науково-дослідна діяльність, розробка нових товарів і виробничих технологій — надзвичайно дорогі, тому тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і пошуково-конструкторські розробки. Існування бар'єрів для вступу також дає олігополістові впевненість у тому, що він отримуватиме прибутки, певна частина яких може вкладатися в науково-дослідні та конструкторські роботи. Отже, олігополія, сприяючи науково-технічному прогресу, має можливість виготовляти кращу продукцію, реалізувати її за нижчими цінами і забезпечувати вищий рівень виробництва і зайнятості, ніж тоді, коли галузь мала б більш конкурентний характер.