Теорія виробництва та його факторів. Виробнича функція

План

1. Суспільне виробництво та основні умови його функціонування

2. Основні фактори суспільного виробництва

3. Виробнича функція

Суспільне виробництво та основні умови його функціонування

Економічна наука має справу зі ощадними виробничими і суспільними структурами, їх взаємовідносинами. До їх сфери належить суспільне виробництво, яке становить основу життєдіяльності будь-якого суспільства. Суспільство може розподіляти, обмінювати і споживати стільки матеріальних і духовних благ, скільки вироблено його членами.

У широкому розумінні цього терміна виробництво — це процес впливу людини на природу з метою створення економічних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді не існує, тому люди, вступаючи у певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Створення будь-якого економічного блага і перетворення природних ресурсів, що його супроводжують, пов'язані з використанням людської праці, і становлять виробничий процес. Там, де люди своєю працею створюють економічні блага або перетворюють їх, і має місце виробництво.

Виробництво завжди підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає будь-який сенс. Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ і падання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (матеріальних благ і послуг).

Потреби — види продукції, економічних благ, товарів, послуг, в яких існує потреба і які люди намагаються мати і споживати. Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини, суспільства в цілому визначають напрям розвитку виробництва і реалізуються у спеціально опрацьованих суспільством соціально-економічних програмах. Суспільство має постійно корегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.

Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку шлей і засобів виробництва. Виробництво визначає загальні об'єктивні умови, за яких виникають і розвиваються потреби людини, а потреби відповідно орієнтують виробничу діяльність, ключовими елементами якої є такі питання:—

що слід виробляти?—

як це слід виробляти?—

як має розподілятися результат виробництва?

Будь-яка виробнича діяльність у кінцевому підсумку зводиться до прийняття цих рішень. З цього погляду суспільне виробництво — складна інтегрована суспільна система. її складовими є різні за своїм соціально-економічним змістом організаційно-правові господарські системи. Серед них основною організаційно-правовою ланкою у межах суспільного виробництва виступає підприємство. Воно створюється і функціонує на основі різних форм власності (приватної, державної, орендної, сумісної) і в реальному житті виступає у вигляді фірми, концерну, акціонерного комплексу, сімейного підряду та ін.

Історично виробництво пройшло довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво у своєму історичному розвитку завжди мало певну суспільну форму.

Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх різноманітних потреб.

Без живої праці людини навіть найсучасніша техніка залишається купою мертвих речей.

Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва. Це один з найважливіших чинників виробництва.

Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.

Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать механізми, двигуни, верстати, передавальні пристрої тощо. Засоби праці перебувають у стані постійного розвитку, в якому можна виділити три значні етапи:—

доіндустріальний, коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;—

індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі складної машинної техніки;—

постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації виробничих процесів.

Процес праці є однаковим для всіх способів виробництва як загальна умова обміну речовин між людиною і природою, вічна умова життя людини. Сама людина — складна істота. Вона і частина природи, і певна суспільна субстанція. Як власник робочої сили людина діє водночас і у зв'язку з природою, і головне у зв'язку з суспільними відносинами. Робоча сила, як особистий фактор виробництва, являє собою не тільки сукупність біологічних властивостей, а й незрівнянно більшою мірою соціальну сутність.

Як здатність людини до праці робоча сила існувала в будь-якому суспільстві, за будь-яких соціально-економічних відносин, її сутність найповніше виявляється у виробничому процесі, де вона — сукупність фізичних і духовних здібностей, що їх має організм, жива особа людини і яким вона дає хід щоразу, коли йдеться про виробництво споживних вартостей і духовних цінностей. Нещодавно ми звично вважали, що людський фактор — це виробничі колективи, люди, які зайняті суспільно корисною працею у сфері виробництва. Проте для ринкової економічної системи такого визначення недостатньо. В умовах ринкової економіки людський фактор має дві складові: працю та підприємницькі здібності. Тому розвиток суспільного виробництва потребує перш за все вдосконалення самої людини, яка потім своїми здібностями збагачує технологічний процес новими відкриттями.

Проте активну і вирішальну роль людини у виробничому процесі не слід абсолютизувати. За певних умов здійснення виробничого процесу його основні фактори стають взаємозамінними. Наприклад, у роки першої промислової революції, коли з'явилося велике машинне виробництво, елементом, що кардинально вплинув на зміну характеру виробничого процесу, був виконавчий механізм машини, який взяв на себе функції робітника, пов'язані з безпосереднім впливом на предмет праці. Механізація й автоматизація виробничих процесів у сучасному виробництві означає дедалі більшу заміну живої праці уречевленою, тобто засобами виробництва. Поява згодом керуючих приладів дала новий поштовх до певних зрушень у поділі праці, що створило передумову для докорінної зміни місця людини у виробничій системі.

Поданий аналіз дає підстави для висновку: поступальний розвиток суспільного виробництва, його складових факторів є фундаментальними закономірностями економічного життя будь-якого суспільства.

Основні фактори суспільного виробництва

Виробничий процес незалежно від соціально-економічної системи є споживання виробничих, економічних ресурсів, які ще називають факторами (чинниками) виробництва. Економічна сутність виробництва саме і полягає в ефективному використанні факторів для створення з їх допомогою різноманітних економічних благ.

Фактори — це рушійна сила виробництва, основна умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність.

Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Ф. Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.

У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.

Марксистська політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця; а засоби виробництва — це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.

Для факторів виробництва характерною рисою є їх визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва — ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси — природні, трудові, соціальні — можуть бути залучені до виробничого процесу. Фактори виробництва — це економічна категорія, що означає реально залучені у виробництво ресурси. Якщо ресурси не використано у виробничому процесі або у процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.

Вся сутність виробничого процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на його можливості та результативність. Таких факторів, що використовують у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.

Природний ресурс відтворює вплив природних факторів на виробничі процеси, використання у виробничому процесі корисних копалин, земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, флори і фауни. Ставши факторами виробництва, природні ресурси втілюють можливості людини залучити у виробничий процес певні види й обсяги природного багатства, на основі якого виготовити всі різновиди матеріально-речових продуктів.

Трудовий ресурс представлений у виробничому процесі особистим фактором, у ресурсі "праця" втілено всі види і форми трудової діяльності людини — носія робочої сили. Людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в підвищенні продуктивної праці людини. Обидва типи факторів виробництва (засоби