Полігоном для цієї апробації якраз стали виборчі кампанії, які давали можливість відпрацьовувати прийоми управління широкими масами людей в умовах соціальної кризи, спрямовані на паралізацію самостійного критичного мислення, натовпізацію і фанатизацію, що давало можливість у недалекому майбутньому перетворити широкі маси простих людей на "гарматне м'ясо" тоталітарного режиму. Головна ставка була зроблена на тотальну маніпуляцію свідомістю широких мас населення за допомогою ефективних та науково обгрунтованих технологій інформаційно-психологічного впливу.

Проте для зовнішнього спостерігача це могло мати вигляд хоча й надто інтенсивної, але в цілому характерної для західної демократії XX ст. конкурентної боротьби за

голоси виборців.

Отже, спробуємо відокремити такі головні складові виборчої стратегії НСДАП та її закулісних покровителів:

Відверта спекуляція на ситуації кризового стану соціуму та масової свідомості, насамперед інстинктивного тяжіння пересічної людини до соціальної безпеки і відновлення ображеної національної гідності.

Головний об' єкт впливу - декласовані прошарки населення, що потрапили в ситуацію життєвої кризи. Соціальна атомізація стає підгрунтям атомізації політичної, що дає можливість, за відсутності первинного соціального зв'язку, утворювати політичний зв'язок з масою й ватажками. Людська маса, яка мислить образами, під впливом зовнішніх маніпуляцій легко збуджується, мобілізується та фанатизується і стає найзручнішим інструментом радикальної політики.

Головний механізм пропагандистського впливу - навіювання через тиск на емоційну сферу, що блокує критичне мислення, програмує, навіть кодує свідомість і поведінку окремої людини та великих людських мас.

Ключова ідея використання технологій інформаційно-психологічного впливу - блокування критичного мислення людини, використання її конформістських,

обивательських рис.

Шаблони некритичного мислення, що їх формує в людей маніпулятивна пропаганда для потреб управління поведінкою:

Стереотипи - первинні цеглинки, що утворюють спрощені, схематичні й водночас емоційно, образотворчо забарвлені зразки "псевдознання", що складають основу мислення пересічної людини. Використання стереотипів пропагандистом здійснюється за логікою спрощення "стимул - установка - реакція": адже стереотипізація пов' язана з формуванням установки, тобто, готовності сприймати соціальне явище певним чином - що й використовує пропагандист для подальшого програмування поведінки. Ярлики, кліше, що мають широке розповсюдження в соціально- політичному лексиконі - всі вони є стереотипами за своєю природою;

Іміджі - емоційно забарвлені враження людей про політичні сили, лідерів тощо, які виступають як предмет віри внаслідок того, що їх свідомо моделюють і тиражують (саме цим явище іміджу відрізняється від образу), підлаштовуючись під особливості цільової аудиторії і контексту сприйняття;

Міфи - великі ілюзорні картини світу, які можуть складатися з реальних фактів, так домислів у такій пропорції, що обов' язково викривлює об' єктивну реальність. Головний момент утворення та пропагандистського використання міфу - це його сприйняття людьми на віру, внаслідок чого міфи стають фундаментальними основами, "пластами" свідомості. Основні риси міфу соціально- політичного характеру - цілісність і несуперечливість, бінарність ("свої" проти "чужих"), спрощеність (містять стереотипні складові), генетичний зв'язок з особливостями національного менталітету. Як доводить досвід пропаганди XX століття, пропагандистське моделювання, впровадження та "вмикання" робить міфи ключовими важелями управління поведінкою. Як писав у "Майн Кампф" А. Гітлер, "віру значно складніше розхитати, ніж знання" [3].

Базовою методологією нацистського пропагандистського впливу був алгоритм послідовного використання трьох ключових прийомів, рекомендованих французьким знавцем масової психології Г. Ле Боном (його книга "Психологія народів і мас" була настільною у Й. Геббельса):

беззаперечне твердження;

неодноразове повторення;

масове зараження [4].

Відповідно до вищенаведеного, головні технології інформаційно-психологічного впливу, що їх було використано під час виборчих кампаній НСДАП 20-х - початку 30-х років, можна визначити наступним чином:

Технологія ставки на декласованого обивателя, з використанням його необізнаності, конформізму, нервовості, внаслідок чого готується "людський матеріал" для утворення фанатичних натовпів, в яких поглинаються всі соціальні й соціально- психологічні індивідуальні риси, відступаючи перед "колективною душею" (Г. Ле Бон) цього "новоутворення".

Технологія "платформи для всіх". Замішана на демагогії і популізмі, вона була розрахована на "будь-які смаки" різних, але об'єднаних спільною кризою свідомості людей, обивателів, що слабко розбираються в політиці, але незадоволені в цілому тими порядками, які утворилися у 20-ті роки в "демократичній" Веймарській республіці. Кожен з таких людей міг знайти там все те, чого "прагнула душа", починаючи від обіцянок й закінчуючи вказівкою на "винуватців". Фактично у фашистів була не одна, а декілька передвиборчих платформ: для молодих селян, робітників та безробітних, фронтовиків, дрібних підприємців, крупних власників тощо, положення яких на практиці суперечили одне одному [5]. Звичайно ж, ці "платформи" не були призначені для виконання у випадку перемоги на виборах: на такий еклектиці політику будувати неможливо. Проте вони створювалися зовсім для іншої мети: завоювати нестійких, доведених до відчаю людей, що можуть зреагувати на демагогію, популізм, радикалізм. Що ж до, наприклад, "лівих гасел" програми НСДАП, то сам А. Гітлер відверто визнавав їх передвиборче маніпулятивне значення, висловлюючись щодо ймовірності їх реалізації наступним чином: "Маси цього й не вимагатиме, бо вони прагнуть лише хліба й видовищ, їм чужді будь-які ідеали" [6]. Отже, єдине, що пов' язувало між собою різнорідні передвиборчі платформи