Технологія презумпції простих та силових рішень складних проблем - адже масова свідомість, особливо в періоди кризи, не здатна впоратися із сприйняттям усієї сукупності причин, що викликали цей стан речей, внаслідок чого презумпція простих рішень є "козирною картою" радикальних вождів-месій.

Технологія натовпоутворення через "сеанси масового гіпнозу" під час проведення масових акцій на кшталт мітингів, демонстрацій, "відкритих" партійних з'їздів. Важливим моментом є час зібрання натовпів: як вважав сам фюрер НСДАП, це вечір - адже увечері воля і самостійність пересічної людини послаблюється, що робить її зручнішим об'єктом навіювання [7]. Це не дивно: таємнича атмосфера темряви, світлові та звукові спецефекти пробуджують атавістичні інстинкти, що кореняться у "колективному несвідомому". Відмітимо також, що значна роль на таких "зібраннях" відводилася спеціальним "групам підтримки", які відповідали за різноманітні "шумові ефекти": заздалегідь підготовлені молодики час від часу скандували гасла, вигукували "Гайль!" й взагалі "розігрівали" аудиторію, сприяючи її перетворенню на натовп [8]. Не випадково фахівці стверджують: продумана технологія проведення передвиборчих "шоу" здатна доводити людину до психічного стану, близького до гіпнотичного. Ось тоді, після "розігріву", розпочинається головне - улещування, навіювання, пропагування екстремістських дій з боку головних ораторів - Гітлера, Геббельса та інших: вони з' являлися лише тоді, коли натовп буде доведено до стану екстазу.

Російський вчений Е. Макаревич, коментуючи спогади одного з очевидців нацистських масових заходів, вказує на такий алгоритм застосування "трансової методики впливу на людину": спочатку на людину впливає "поле" натовпу, маршів, очікування дійства - коли ж емоції досягають пику, з'являється вождь: тепер починає діяти "поле вождя" - проста, образна, афористична промова, надзвичайно динамічна, на межі істерії. Все це слугує одній меті - розчавити, придушити волю аудиторії [9]. Відомий французький соціолог С. Московічі підкреслював: церемоніал є однією з головних складових маніпулятивної пропаганди, адже такі його елементи, як особливі музичні композиції, відрежисована хореографія, зображення, вигукування, заклики, насиченість символікою, згуртовують, мобілізують масу, формуючи колективні автоматичні

(неусвідомлені) реакції [10].

Технологія вождізму-месіанізму. Вождь і натовп складають єдине ціле, засноване на ірраціональному механізмі вірування. І саме маса наділяє вождів месіанською роллю "визволителя", на грунті чого утворюється його справжній культ. Тип "героя", який підкоряє і мобілізує натовп, як писав Г. Ле Бон, "завжди буде нагадувати Цезаря, шолом якого улещує натовп, влада навіює повагу, а меч примушує побоюватися" [11]. Розгортання цієї технології в Німеччині відбувалося на націоналістичному як найбільш сприятливому з точки зору використання кризового стану масової свідомості грунті.

Технологія "демонізації ворога " - апеляція до сильного з точки зору масової психології кризових станів свідомості почуття ненависті разом із програмуванням чорно-білого дихотомічного мислення. Це дозволяє укріплювати міфологічний зв'язок у моделі "вождь - месія - маси": чим більш яскраво продемонстрований ворог, тим більш успішно програмується реакція - об'єднання сил навколо вождя, відкидання останніх сумнівів щодо необхідності цього; також викриття "коварних задумів ворога" виправдовує застосування превентивних заходів [12].

Технологія пропагандистської демонстрації - демонстрування власної сили, розраховане на досягнення таких завдань: закріплення зв'язків із "завойованими" виборцями, перетягування на свій бік тих, хто коливається, насамперед декласованих обивателів, яких завжди вражає сила, тероризування, вибиття з колії супротивників. Демонструванню підлягали: масовість акцій (мітинги), комунікативні можливості (масовість засобів наочної агітації, символіка тощо), лідери (тиражування фото, грамзаписів, радіотрансляції, виступи на чисельних акціях тощо).

Технологія залякування - максимально наочна демонстрація "м'язів" із неодмінною пропагандою силового сценарію та покарання "ворогів". Технологія страху була зорієнтована як на політичних опонентів, так і на пересічних громадян, насамперед на обивателів, - адже страх паралізує волю слабкої, конформної людини, що робить її ще більш здатною до пропагандистського впливу, остаточно підштовхуючи її переходити на бік переможця. Майстер нацистської пропаганди Й. Геббельс стверджував: "Пропаганда є дієвою тоді, коли спирається на гострий меч" [13]. Цій меті слугували перманентні демонстрації воєнізованих загонів СА, не говорячи вже про їхні силові акції проти політичних опонентів та їх прихильників. Нарешті, в контексті цієї технології використовувався також,

висловлюючись сучасною мовою, "чорний PR", тобто псування репутації неугодних нацистам діячів через організації цілих кампаній їх публічного плюндрування.

Головною системою інтенсивної переконуючої комунікації, що її використовували нацисти протягом виборчих кампаній 20-х - 30-х років, була пропаганда маніпулятивного характеру. Як характеризує пропаганду цього типу американський фахівець з психологічних операцій М. Чукас, вона спрямована на те, щоб "сформувати людину, повністю позбавлену будь-якої спроможності розібратися в ситуації, без критичного і аналітичного мислення, - людину, обмежену в своїх реакціях лише найпростішими зовнішніми стимулами" [14]. Така пропаганда замість переконання використовує тотальне навіювання, що програмує свідомість і поведінку об' єкта. С. Московічі, підбиваючи підсумки своєму дослідженню стратегії подібної пропаганди, також стверджує: її загальною лінією є "стратегія колективного навіювання", за допомогою якої фюрери перетворюють публіку або зібрання на однорідну й податливу до будь- якого зовнішнього впливу масу [15].

Нацистська передвиборча пропаганда активно використовувала технології зі світу комерційної реклами. На це вказують фахівці, відмічаючи: рекламні технології дозволяли нацистам одержувати вражаючі ефекти новизни, які приголомшували пересічного виборця. Один з перших "політтехнологів" НСДАП Г. Ессер ще на початку 20-х років сформулював два принципи того, що в історіографії одержало назву "пропаганди балагану" - разючість та