Нацисти зрозуміли і принципову актуальність основного принципу комерційній реклами для політичної пропаганди - позиціонування на основі вигідного контрасту з передвиборчими матеріалами опонентів. Як стверджують фахівці, зокрема Е. Макаревич, образотворчість і символіка стали основними

засобами реалізації цього принципу [17].

Рекламним цілям слугувало й провокування політичних скандалів. Особливо яскраво це проявилося у виборчій кампанії 1932 року. Опонентів нацистів, в тому числі й високопосадовців Веймарської республіки, залякували й плюндрували, використовуючи весь арсенал "чорного піару". Держава, паралізована кризою, захлеснута суцільним екстремізмом і політиканством, не могла і не хотіла захищати навіть "своїх". Користуючись цим, нацисти зробили відверту ставку на використання трибуни зали судових засідань: суди приговорювали Геббельса, Штрейхера ("професійного антисеміта" НСДАП) та інших пропагандистів до дріб' язкових штрафів - і останні лише похвалялися тим, яку чудову рекламу створюють їм ці суди [18].

Таким чином, можна виділити такі головні прийоми й техніки нацистської пропаганди, на які була зроблена ставка у виборчих кампаніях:

тотальне перекручення фактів з метою максимальної дезінформації людей, що й без того знаходилися у кризовому стані свідомості;

навіювання за допомогою чисельних повторень ключових тез й гасел, образотворчих, в тому числі невербальних прийомів ораторського мистецтва ("магії слів" за С. Московічі) провідних "реалізаторів" нацистської пропаганди;

техніки інтенсивного емоційного збудження, що широко застосовувалися у відповідності до форматів (контекстів) "натовпу" та "майдану";

апеляції до негативних емоцій, серед яких провідну роль відігравали такі, як страх, тривога, ненависть;

техніки політичних скандалів і провокацій;

техніки символічної образотворчої політики. Наведемо також декілька характерних для

нацистської пропаганди правил роботи з масовою свідомістю, що засновані на відомому постулаті: "Маси завжди примітивніше, ніж це прийнято вважати", про які писали "політтехнологи" НСДАП Гітлер та Геббельс:

апелювати до емоцій, а не до розуму;

розмовляти простою мовою про прості речі, уникаючи абстракцій;

постійно використовувати та повторювати набір базових "послань", стереотипних шаблонів, ярликів;

зупинятися лише на одній стороні проблеми, що подається;

апелювати до почуттів страху і ненависті, використовуючи ставку на "образ ворога", причому серед ворогів слід виділяти та максимально викривати основного, концентруючи на ньому увагу [19];

використовувати "велику брехню" за логікою: чим більш нахабною є брехня, тим скоріше в неї повірять - адже проста

людина, як правило, не здогадується про можливості здійснення надто великих за своїм масштабом містифікацій. Ось наведено у праці Д. Мельникова та Л. Чорної пряме висловлювання з цього приводу А. Гітлера з книги "Майн Кампф": "Якщо вже брехати, то брехати безсоромно; великій брехні люди швидше повірять, ніж дрібній... Люди й самі іноді брешуть у дрібницях, проте надто великої брехні вони соромляться. Тому їм не прийде в голову, що їх так нахабно вводять в оману" [20]. Нацистські технології інформаційно- психологічного впливу спиралися на розгалужену, багатоканальну комунікативну мережу, що робили цей вплив масовим, інтенсивним та перманентним. Передвиборчі пропагандистсько-рекламні продукти

розповсюджувалися через такі комунікативні канали:

Масові мітинги та їх різновиди (зокрема, ті ж партійні з'їзди, які мали суто пропагандистське навантаження).

Передвиборчі поїздки країною фюрера та інших нацистських пропагандистів, які були насичені запалювальними промовами. В цьому руслі у виборчій кампанії 1932 року був використаний такий ефективний прийом: оренда літака для передвиборчих польотів Гітлера, що, в свою чергу, було широко розрекламоване Геббельсом та одержало пишну назву "Гітлер над Німеччиною" [21].

Кольорові, насичені символікою та побудовані за законами реклами передвиборчі плакати. За словами Д. Мельникова та Л. Чорної, під час виборчої кампанії 1932 року, "стіни будинків були обклеєні величезними плакатами, "плакатами-обоями", як їх називали німці", їхні кольори дуже ретельно підбиралися самим фюрером: одним із базових кольорів став нестерпно-багровий, який використовувала німецька поліція, оголошуючи загальнонімецький розшук особливо небезпечних злочинців" [22]. Плакати з' являлися крізь. Як зазначає Г. Почепцов із посиланням на Р. Герцштейна, "вони були насичені емоційним змістом, вираженим у візуальній формі. Це були гарні малюнки у разючій яскравій кольоровій гамі. Вороги Гітлера являли собою зосередження зла, Гітлер же виступав як янгол-месник, що заступається за ображену Німеччину". І хоча тематично вони були не надто змістовні [це - використання "принципу спрощення". - Авт.], головним було те, що вони "апелювали до двох сильних емоцій: ненависті та ідеалізації" [23].

Пропагандистські фільми, які також одержали особливе розповсюдження у виборчій кампанії 1932 року [24].

Радіотрансляції, які значно підсилювали ефект від масових мітингів та демонстрацій. Як вказує Г. Почепцов, "завдяки новій технології розповсюдження інформації, [радіо] охоплювало широкі маси, але водночас зберігало найбільш дієвий варіант спілкування - усну розмову". З іншого боку, за словами американських дослідників пропаганди Г. Джоветта та В. О'Доннелл, "радіо було прекрасним каналом для передачі майже релігійної страсті нацистських вистав з ритмовими вигуками Sieg Heil, натхненими оплесками та силою стилю промов Гітлера чи Геббельса" [25].

- Грамзаписи - платівки із промовами фюрера, які розсилалися виборцям поштою [26] за відомим