Справді, stavros має тільки йому властиву теологію, архетип, відповідну архітектоніку, унікальну морфологію, неповторну символіку і декорацію, дивовижну структуру функцій, виняткові джерела інспірацій, глибинне етнофольклорне й апокрифічне коріння, ритуальні локуси, прообрази, філософські, етико-моральні та естетико-художні виміри.

З огляду на вищезазначене, можемо стверджувати, що stavros з об' єкта багатовікового споглядання і догматичного релігійного тлумачення трансформувався у предмет наукового, багатоаспектного дослідження - ставрологію.

Християнське пам'ятникарство займає з кінця ХУІІІ ст. найпомітніше місце в Україні серед численних проявів духовної культури народу, розвивається паралельно й синхронно з церковно- догматичним. Фольклорно-апокрифічні та міфопоетичні традиції в народному каменярстві України мають слов' янські та візантійські корені, пов' язані із соціально-етнічною структурою суспільства. Загальноукраїнська давня цивілізація поєднала культуру елітарну і культуру соціальних низів - народну, світоглядною базою якої зробилася православна віра.

Практичне хресторобство, в тому числі кам'яне, поєднавшись із хрестологією старозавітною, новозавітною ставрографією, догматичним богослов' ям, дає життя новій галузі релігійних знань - ставрології. Висвітлення теоретичних основ, предмета і структури ставрології, генези, історії і розвитку її як наукової дисципліни має вирішальне значення для гармонізації духовного розвитку України, поліпшення взаємин між церквою і державою, підсилення ролі християнської ідеології в усіх сферах суспільного життя.

За умов безмірного тиражування речей, деритуалізації життя навіть справжні християни не здатні адекватно реагувати на божественну природу хрестокаменів. Миряни перестають озиватися на їх голоси, бо ті, у свою чергу, не покликані за функціями змінювати людину із середини. Монументи стають рівнозначними банальній буттєвості людського єства. На могили заможних людей встановлюються дорогі комеморативні споруди. За цих умов для майстра «народний» камінь стає байдужим, тому що не протидіє формальному закону втілення боголюдського духу.

Українські вчені звертаються до хресторобства, в тому числі кам'яного, однак розглядають його лише з формальних позицій, ігноруючи змістовний бік рукомесла. Водночас кам'яні хрести стають предметом і об' єктом дослідження археологів, істориків, мистецтвознавців, етнологів, геральдистів, служителів культу, філософів, журналістів. Накопичений і систематизований за відповідними галузевими методиками матеріал, на жаль, залишається не затребуваним вітчизняними ставрологами й істориками мистецтва. Між тим введення цього масиву знань у канву християнського богослов'я, відкриває несподівану й захоплюючу картину життя українського народу.

При дослідженні далекої від нас культури ми намагалися реконструювати обрій цієї культури, у співвідношенні з яким могли розтлумачити окремі її артефакти. «Життєвий світ» - це передовсім лінгвістична реальність, через освоєння якої можна порозумітися з минулим. Таке попереднє знання про предмет відкривається ключем, що має назву «нетематичний горизонт»; останній являє собою сукупність речей і явищ, тобто деяке ціле, що може осягатись інтелектом на значних часових вимірах.

Для визначення станового кореня дерева християнського пам'ятникарства в Україні більшість учених користується методом екстраполяції, тобто поширення на Древню Русь тих вірувань, варіацій культу й фольклору, мистецьких форм, що були в різні часи задокументовані. Як пише Б. Рибаков, майже все багатство східнослов'янського фольклору, записаного в ХІХ столітті, можна проектувати в І тисячоліття по Р. Хр. і тим самим наблизити наше уявлення про ту епоху до її справжнього багатоманіття й пишнобарвності, які майже не відображені ані археологією, ані повчальним богослов'ям [1].

Хресторобство і хрестологія - поняття, що не відповідають фактичному співвідношенню й суті позначуваних ними явищ. Пам'ятникарство і «слово про нього» - це вся діяльність релігійної громади. Ставротворенням перекодовуються мовні аспекти потенцій, закладених у структурі богослов' я. Хрестотворення тотожне мовленню і є загальною сферою знань, у першому випадку - ставрології, у другому - лінгвістики. Основою ставрології може служити лише теологія. Якщо богослови беззаперечно вірили у правдивість подій, викладених у Святому Письмі через одкровення, то релігійні філософи, в намаганні раціоналізувати життя християнина і передовсім церкви, пропонували створити етнофольклорну релігію, народну церкву, поєднавши традиційну національну культуру з християнським культом.

Етнографічні хроніки дозволяють застосовувати екстраполяцію при дослідженні кам'яного хресторобства України. Наприклад, матеріали про хрести, подані в «Літописі Руському», розкривають багатозначність образу стоячого хреста і передуючого йому вертикально спрямованого язичницького слупа. Самий Список є фактично одним із найдостовірніших і найповніших джерел формування українського відгалуження планетарної ставрології.

Святе Письмо виявилося найглибшим і найчистішим джерелом знань про stavros та його аналоги - кам'яні хрести. Структура Біблії нагадує конструкцію екуменічного хреста; складається із Старого й Нового Заповітів, поєднаних між собою фізичним життям утіленого Бога. Все те, що знаходилося на повздовжньому брусі нижче перехрестя, внаявлює старе, короткоплинне, а відтак, тлінне. Увінчана терновим вінком Ісусова голова в дійсності належала Небесному Богу. І тільки Христові груди, руки й шия - Бого- чоловіку, котрий сполучив на середохресті старе й нове, земне й небесне, смертне й вічне, дух і матерію.

Якщо Старий Заповіт тлумачиться богословами, як укладений між Богом і древніми євреями містичний союз духовного служіння Ягве через його невимовне ім'я, то вкорінений в язичницький грунт давньоукраїнський стовп-ідол став базою екуменічного хреста, котрий поєднав народні традиції з релігійного доктриною про Триіпостасного Бога. Благовістя про життя й учення Христа складається з 4-х Євангелій: перші три - синоптичні, тобто