Християнська теологія визначально розвивалась у грекоримському етнічному й мовному середовищі, а тому базується на античній моделі філософських умоглядів, що дозволило їй напрацювати в тринітарних і христологічних суперечках rV-Vn ст. таку розвинену систему абстрактної догматики, якої не знали ані іудаїзм, ані іслам. У цих традиціях теологія не відокремлюється до кінця від сакрального права, а тому зосереджена не на тлумаченні об'єктивної реальности, а на поведінці людини. Ця робота церкви над догматами, в центрі якої стоїть проблема співвідношення між теїстично збагнутим Абсолютом і емпіричним світом, в основному завершується до VIII ст.

В акті ставротворення варто виділяти декілька рівнів, найпомітнішим з яких сьогодні є фаховий; теургія ремесла передбачає знання не тільки сакральних технологій видобування каменю, способів його обробки, але й дотримання регламентів при оздобленні хреста, переміщення його в ритуальних локусах, при тлумаченні релігійної символіки тощо. Stavros не потребує натуралізованих зображень, він самий є реальністю, однак реальністю духовною, тому що має власні просторово-часові виміри, космічний хронотоп, що йде від Бога й повертається до Нього.

Stavros є одночасно витвором абстрактним і поодиноким; його типологічний образ рухається від безпосереднього й предметного модусу через культ і ритуал назустріч самосвідомості. Божество, осягаючись як ціле й абстрактне поняття, в камені набуває властиву духу форму. Хрестокамінь не є брилою, як і не є материнським сполучанням природної форми з думкою; тут конструкція перехрещеного стовпа функціонує як наслідування зразка. Образ Бога вилучається людиною з оселі тварини світлом суджень. Але єство Істоти Вищої Реальности проявляється завдяки єдності живої природи і проявів духу. Божество демонструє власне буття через архетипові формотворення у вигляді ландшафтних складок - гір, пагорбів, улоговин, печер, ущелин, балок, явищ стихії тощо. В хаотичних нагромадженнях Творець приховує раціональне буття, однак не Свої діяння. Одухотворивши чоловіка, Господь принукує розумне створіння шукати Його мерехтливі знаки. І людина розпізнає в горі - первообраз Старого Заповіту - Бога Отця, а в стовпі з поперечкою - пластично-просторову метафору Нового Заповіту - Ісуса Христа.

Stavros у віруваннях християн виступає як модель Богочоловіка; антропоморфічність хреста, хрестоподібність людини з розпростертими руками постійно обігруються в містеріях, міфопоетичних сюжетах. Нерідко з його допомогою розкривається сутність homo sapiens в геометризованих вимірах просторово-часового буття. Тобто хрест - це своєрідний ієрогліф смерти й воскресення кожного з тих, хто до нього приходить, ним освячується, ним оберігається, в ньому розчиняється.

MovoMtoq залежно від форми, трансформується в цілеспрямовану ідею. Потенції кам'яної пластики стають рушійною силою у визначенні вістки, донесеної хресторобом. Комунікативні можливості stavros'а «артикулюються» через основні запитання: «що», «яким чином», «скільки», «де». На перше запитання шукаємо відповідь в оцінках хреста як цілого. Про те, яким чином формується почуття, а з ними й образ хреста, які думки викликає він при спогляданні, як функціонує і взаємодіє з іншими об'єктами - відповідь на друге запитання. Кількісна сторона поняття хреста включає метрику пам'ятника, співвідношення та взаємозалежність частин у цілому. Де перебуває хрест - запитання, яким визначається місце пам'ятника в обширах поселення, його положення стосовно інших об'єктів; у цьому випадку слід враховувати не тільки фізичне місце хреста у реальному хронотопі, але й місце того, на кого він скерований і хто «наводить оком» на божественний знак.

Люди, торуючи життєві стежки на землі, палькували їх, демонструючи вроджені амбітність і погорду; що гінкішими робилися слупи, то більшим було бажання вивишитися над іншими. Сучасна людина, на щастя, зберегла здатність до адеквації інших створінь, котрі, освоюючи нові території, контролюючи вже обжиті, постійно залишають мітки-знаки власної присутности. Нерідко переможці відверто підцуплювали мистецько-ремісничі досягнення підкорених народів, видаючи їх із плином часу за свої.

Якщо зафіксований текст - самий хрест, його схематичне, вербально-інтонаційне, письмове втілення - має статичний характер, то судження про первохрест детермінують ставрологію як наріжний камінь християнського богослов' я. Слово про перехрещений стовп є первинним виявом ставрології; без осмислення stavros' а, як просторово-пластичної реальности, неможливо абстрагуватися до рівня цілісного відтворення архетипів, що можуть у різних аргументаціях стати джерелом повторення.

При розгляді відношення різних аспектів учення про stavros, пов'язаних із сосюровським термінологічним комплексом, мовою і мовною діяльністю, принципового значення набуває усвідомлення поняття лінгвістичного матеріалу продукції ставрологічного комплексу, коли вербальний ланцюг сприймається як процес говоріння-розуміння, творення-сприймання. Натомість, мовлення може бути переведене в той чи інший текст, включаючи пластичний, і за допомогою останнього транслювати конкретне повідомлення в просторово-часову безмежність. Так, кам'яний хрест може сприйматись як фіксований субститут структури мовного вияву релігійної громади в конкретній реальності.

Протопласт хреста - одна із первосхем, за якою конструювався світ видимих речей та явищ і за якою була прихована вища правда, - до неї ми й маємо прориватися. В дійсності Творець не може бути виражений пам'ятником, навіть кам'яним. Хрещатий моноліт - лиш одне з небесних одкровень. «І в тому, що Бог не може бути вираженим, не може бути сумнівів -