у людській подобі, завдячуючи добровільним хресним мукам, здатна перетворити фізичну смерть чоловіка в Боже успіння, а відокремлення душі від тіла, його повторне поєднання з новим тілом - у кінець скорбот. Проте лише stavros, молитви живих, умилостивлюючі пожертви стають визначальними елементами інтерпретації простору як сакрального, котрий чистому відчуттю, без предметного наповнення, не може бути доступним. Не сприймається кам'яний стовп і з середини, - так, як, скажімо, гончарна посудина. Справді, при виготовленні глечика, корчаги, баньки тощо гончар дотиками до глиняного тіста - святої землі - ніби стягує простір докупи, заганяючи його всередину об'єму. Тому керамічний виріб є вмістищем буденного, хоч і впорядкованого простору.
Stavros - це релігійно-художній текст майстра, за допомогою якого він транслює в майбутнє свої думки та збуджує у добровірних власні; зміст (ідея) хреста формується не каменярем, а конкретним парафіянином. Той, хто сприймає розумом хрест, може краще за самого чудодія витлумачити зображення на пам'ятнику, глибше осягнути його ідею. Сила хреста не в тому, що вклав у роботу мистець, скільки часу витратив на тесання надгробка, а в тому, як хрест діє на перцепієнта, які почуття й думки викликає він у нього. Заслуга каменяра полягає в умінні втілити у хресті безмежну взаємодію матеріалів і форм, речей і явищ світу.
Stavros стає індикатором душі, душа - духу, проявляючи невидиме Божество. «Еволюція богопоняття, - пише Блаватська, - йде під руку з розумовою еволюцією людини. Бо ж доведено, що найшляхетніший взірець, до якого може піднятися релігійний дух однієї епохи, нерідко сприймається як груба карикатура філософського розуму наступного проміжку часу» [4].
Хрестотворення - це, наймовірніше, Богові жести, повторені каменярами, а не Його слова про П' ятикнижжя, людську гріховність, потоп, ідолопоклонство, воскресення мертвих, провіденції оракулів, друге пришестя, тисячолітнє царство і подібне. Священнодійство Божої благодати можна умовно поділити на різні за конфігураціями і розмірами форми у вигляді три-, чотири-, п' яти-, семичленних фігур, які використовують хрестороби, ілюструючи духовне життя своїх сучасників на різних за призначеннями пам'ятниках. Пластичні образи виноточила, світового дерева, вузла життя і смерти, чаші, якоря, мандорли, ярма, рала, Ісусових знарядь смерти, інших християнських подоб правили за синкретичні символи, що розсипалися на хрестах в Україні священними гліфами, графемами, емблемами, знаменнями, монограмами тощо.
Всі хрести немовби виходять з одного, а всі разом складають в уяві один stavros. Хрести на кладовищі, хрести, витворені різними народами, формують незалежне поетичне існування світу хрестів. Форма хреста, на перший погляд, здається байдужою до матеріалу справдження, але разом з тим камінь - найвища сила у хресторобстві. Йому невідомі слабкості, помилки, тому що він є одним із первообразів дійсности. Форма у камені спричиняє архітектуру і релігійне пам'ятникарство. Вона стає поштовхом до руйнувань багатьох міст і монументів. Форма у камені вражає і зцілює.
Кам'яний хрест за своєю природою - символ горнього; виконує в сучасній українській культурі семіотичну функцію національної ідентифікації. Хрест нічого не зображає, він являє царство Христове і свідчить про вічність. Будова хреста, його оздоби відкривають богооткровенну істину. Кам'яний хрест відтворює - stavros, продовжує його, бо є втіленим Логосом.
Естетика кам'яного хресторобства невід'ємна від його онтології та гносеології, а містичний феномен stavros'а - від структури його функцій. Акт осягання розумом масиву українського пам'ятникарства - це не тільки акт гносеологічний - ідеальний, але й онтологічний, тобто життєдайний. Пізнання хрестокаменя здійснюється, як через активність суб'єкта, так і через активність естетичної дії лапідарія. Таким пізнанням для християнина є правда віри в її божественній повноті і в трьох її сутностях. «Те, що для суб' єкта знання є істина, - пише Павло Флоренський, - для об' єкта - любов до нього, а для споглядальника пізнання - це краса» [5]. У розумінні Флоренського, метафізична тріада - істина, добро, краса - не різні начала, не відокремлені сторони буття, а «лрютп фЛ0G0ф^a».
Існуючий в Україні масив кам'яних хрестів потребує «інвентаризації» первообразів - метафоричного віддзеркалення інтелекту українського народу. Прийнявши цю передумову, ми зможемо вирішити і проблему народного пам' ятникарства в загальних розмірковуваннях про абсолютне. У філософії хрестотворення варто виходити виключно з принципу нескінченного як безумовного принципу мистецтва. «Якщо для філософії, - пише Шеллінг, - абсолютне є первообраз достовірного знання, то для мистецтва - це первообраз красоти, і треба погодитись, що істина й красота суть лише два різних способи споглядання єдиного абсолютного» [6].
Друге питання стосовно філософії хрестотворення може звучати так: яким чином єдине і просте переходить у множинність і багатоманіття, тобто, яким чином з абсолютної красоти образу первохреста можуть поставати в уяві стовпи з різними морфологічними ознаками? Безумовно, абсолютним є єдине, а єдиним є абсолютне. Однак в умовах безвідносного споглядання нероздільного в окремих речах і явищах, без скасування самого безвідносного, образ прекрасного кореспондується з ідеальною формою. Так само і в кам'яному хресторобстві. В ньому теж проявляється первообраз красоти, однак лиш в ідеї хреста, в його божественній формі. Отож, ідеї, оскільки вони споглядаються реально, складають абсолютну матерію хрестокаменя як завершеного організму.
З XI ст. У Західній Європі розпочинається нове піднесення богослов' я, зайнятого відтепер не творенням доктрин, а їх тлумаченням. У XII ст. з'являється
