«Виклад православної віри» Іоанна Дамаскина, а в XIII ст. розробляє католицьку теологію, надавши їй завершеного вигляду, doctor angeHcus - Фома Аквінський. Лютер рішуче відкинув саму ідею теології як умоглядної дисципліни, що досліджує «Бога в аспекті божественности». Для головного реформата предметом теології є виключно інтимні взаємини людини з Небом, котра відчуває потребу в Богові, і Бога, котрий озивається через запліднені любов'ю людські серця й душі [7]. Бог невловимий для абстрактних розмірковувань. Розкривається виключно в спокутній смерті куса - так званій «теологїї хреста». На відміну від Фоми Аквінського, котрий закликав вивчати Бога-у- собі, Лютер запропонував вивчати Бога-для-себе: «Пізнавати Христа означає пізнавати Його благодіяння, а не досліджувати Його єства і модуси втілення».
Самий майстер - внутрішній зміст хреста - проявляється для каменотеса і споглядальника в ту мить, коли образ лапідарія, завдяки особистим зусиллям кожного з них, починає формуватися в уяві. I перший, і другий вводять в обіг для абстрактних розмірковувань зовнішню дійсність - світ речей і явищ. Дух хреста, оживлюючи кам'яні форми, використовує співвідносні форми рослинного життя, тобто їх животворні функції в естетичній звабливості. Майстер-хрест, наділений відчуттям конструкції, ніби стирає перехідні риси, що притаманні безпосереднім формам буття, наближаючи органічні форми до загальних форм мислення про світ. Наприклад, форма дерева, розростаючись за функціями до «дерева життя», «дерева пізнання добра і зла», «світового дерева», «дерева смерти» тощо, уярмлюється і за формою суджень, підносячи просту форму стоячого каменя до одухотвореного архітектонічного утворення «за образом і подобою Бога».
Потреба у християнській вірі виникає тоді, коли stavros власною формою і змістом починає опосередковано опиратися тій формі й тому змісту, що були до цього закладені невідомою силою у стовп. Ніби за такою схемою відбувалося нищення язичницьких кумирів і вкорінення на теренах Руси-України образу хреста Христового. Стовпи з перебоїнами не тільки ототожнювалися з Триєдиним Богом, але і сприймались як заперечення багатобожжя.
У кам'яному хресторобстві України древня символіка завжди знаходила місце, огортаючись в етнорегіональні шати. Символ духу й безсмертя - коло - стає розетою-сонцем, пряма лінія - жезлом, променем, списом. Ламана лінія спричинює появу геометризованих фігур, хвиляста - трансформується в змію, виноград, хміль. Майстер, пізнаючи у хресті Бога, наділяє виріб здатністю мовити про Небесного Отця слово. Через перехрещені площини, ізоморфну пластику, прикраси, місце в обширах поселення «кам'яна біблія» у доступній формі ніби переповідає нащадкам про трагічні сторінки його історії.
Про образ, що поєднав стовп і хрест, ставши таким чином одним з прототипів stavros'a, дізнаємося з дослідження О. Нейхардта. Він, приміром, пише про розкопаний у Месопотамії англійцем Лейярдом храм Нін-Урта, в якому археолог знайшов величезний кам'яний стовп з висіченим на ньому ростовим зображенням ассирійського царя Шамши-Адада (824-812 до Р. Хр.). Монарх відтворений у красивому одязі, на голові - висока царська тіара, на грудях - масивні прикраси, серед яких на довгому ланцюгу виділяється чотириконечний хрест на зразок георгіївського [8].
Древні люди вважали, що боги перебувають у каменях, а тому страх присутности божества і надавав святости вертикалізованому каменю. Ось чому Яків позначає місце Боже кам'яним стовпом, змащеним зверху олією: «Рано-вранці встав Яків, узяв камінь, що його був поклав собі під голову, і поставив його як стовпа та й налив олії вгорі його» [1М.: ХХУШ.18]. Він називає такий слуп «домом Божим» [Там само. 21]. Уявлення про камінь, як про Божу домівку, було поширене не тільки в древньому Ьраш.
Смерть на хресті Сина Божого - це багатоступеневий гріх, багатоступеневе заперечення. Якщо в Старому Заповіті читаємо про фалічну любов, то і в Новому Заповіті вона залишається. Стають зрозумілими й слова куса: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків; я прийшов їх не усунути, а доповнити» [Мт.: V.17]. Саме в них формульно поєднуються новозавітне «і Слово стало плоттю» зі старозавітним «з двох стала плоть єдина».
Образним утіленням Божественного еросу в кам'яному хресторобстві України є, з одного боку, самий stavros та його інваріанти. З іншого - небесним предметом обопільної боголюдської любови є вічна жіночність, найвиразнішим утіленням якої є образ землі. Ввігнавши хрест Тау (Т), як знаряддя смерти в четверту стихію, дохристиянські народи ніби продовжили спільно гріховний акт - cotius - своїх первопредків. Через входження хресного дерева в пагорб пристоячі, здається, збагнули таїну стовпа з перебоїною, відчувши первопоштовх небесного еросу до
Адамових дітей, а через Христове розп'яття усвідомили власну божественну природу, отримавши право на вічне життя.
Stavros для християнина - це знаряддя страстей господніх, за якими Син Божий ніс його на пригор; цей слуп зводили, на ньому розпинали жертву, зрештою, він став причиною скону Богочоловіка. З хреста, аби зберегти тіло від хижих птахів, Спасителя зняли, поклали в кам'яну труну. З вершака хрещатого стовпа почалось ушестя Сина Господнього до Отця Небесного. Знаком такого Богового діяння в католицькій традиції стає священна монограма «ХР», уміщена всередині накинутого на горішній кінець хреста тріумфального вінка.
Горішній кінець первохреста, як відомо, містично розбрунькувався трилисником, у якому осередковий елемент - це Бог Отець; той, що справа - Його Син, а ліва зелена пластинка символізує Дух Святий. На прикладі схематичного образу екуменічного хреста бачимо втілену за
