Самий stavros ніби поєднав суперечності, а Христос їх подолав. Тут горизонтальна лінія хреста - жіночий аспект, або земля, матерія. Вертикальна уособлює чоловіче начало, тобто креатив, небо й дух. Середохрестя стає джерелом енергії, що розпросторюється в різні боки, а також у час. Коли людина стоїть, то проявляє акт волі; коли марнує волю - то падає. Отож, вертикальна зорієнтованість уміщує деяку духовність. Пряме положення, до цього ж, не є прекрасним саме по собі, а лиш за умов свободи власної форми. «Якщо людина стоїть прямо, але руки її висять, ноги щільно прилягають одна до одної, то це викликає неприємні почуття», - читаємо у Гегеля [9].

Круцифікс сприймається як модель ідеального буття людини, спроба каменяра осягнути пластикою онтологічну сутність Бога. В який спосіб поєднуються розп' яттям земна й небесна тройці? Коли Богочоловік на хресті перестає бути людиною? З якої миті віруючий починає усвідомлювати розп' яття Христове як перехід від вищого до нижчого? Коли, нарешті, кам'яний хрест трансформується в священну огорожу - тіло Божого Сина, видимий символ людського спасіння? За якою межею кам'яних форм проступає у розп' ятті людина? Де починається, власне, Бог?

Ісус, як ієрарх і жертва, за християнським віровченням, втілює повноту Божої та людської природи через єдність особи. Зв'язує Своїм буттям дві тройці: божественну й земну. Тому важко визначити, що у Христовому розп'ятті від чоловіка, а що - від Бога. Христос не опускається до рівня смертної людини, а тому страждає добровільно. Тут сконцентровані людські тілесні муки, а воля до них Божа. Бачимо на кам'яних хрестах з розп'яттям, з огляду на це, не земні страждання, а врівноважену систему рухів. Умираючий Син Неба, здається, не має нервів, жил. М'язи збалансовують внутрішній рух організму. Його тіло з ледь помітними імпульсами живої пластики порівнюють з ландшафтом, рухом хвиль моря, причини яких малозрозумілі. Розіп' ятий Першовчитель з тілом людини - це образ землі і неба, символ усеєдности.

Християнська символіка формувалася разом з джерелами богослов' я. Вона мала безпосередні зв'язки з астрально-магічними культами Вавилонії, просторово-пластичними образами Єгипту, Індії, давньогрецькою філософією чисел, ієрогліфікою. Теорія Платона про тричленність образу світового духу і дев' ять градацій людської душі разом з іншими триноміналами склали базові принципи християнського вчення про Триєдиного Бога і дев'ять (3 ієрархії по 3 лика в кожній) ангельських чинів. Чотири елементи Емпедокла (вогонь, повітря, вода, земля); чотири «причини» субстанції Аристотеля (форма, матерія, начало, мета); четвериця (тетрактида) Піфагора - сума перших чотирьох чисел (1 + 2 + 3 + 4= 10) втілились у чотирьох євангелістів, чотирикрилих, чотириликих, чотирируких, на чотирьох колесах істот. Невимовним чотирилітерним іменем древнеєврейського бога і космічної гармонії піфагорійців-герметиків вважається тетраграматон у різних версіях: fflVH; AGLA; AHffl; ADNT. Із семи планет формується виправа семи архангелів, а також сім церков, сім печаток, сім кар, сім чаш гніву божого, семисвічник, сім таїнств церкви. Декада Піфагора, або музична числова структура космосу, закарбувалась у Старому й Новому Заповітах у вигляді десяти заповідей Божих.

Христова релігія відкинула шанування демонів, істуканів, породивши надію на вічне позагробове життя душі. Все це здійснилося через stavros; усемогутня сила Розп' ятого допомагала відданим, смерть відступила завдяки діянням утіленого Бога [10]. Зовсім не так спасав Мойсей євреїв, визволивши їх з рабства фараонового; вождь поділив море палицею, і народ його пройшов по воді, як по сухому [2М.: ХГ^21]. Ісус Христос указав дорогу своїм прихильникам до праведности й вічности. Він нікого не побивав камінням, не заривав у землю, не спалював вогнем. Спаситель переконував мирян власною довготерплячістю, смиренномудрістю, людинолюбством.

Вивчаючи стародавні події, ми дізнаємося про типи не тільки кам'яних ідолів, але й перехрещених стовпів, графічних символів нової віри. Багато віків тому наші пращури сприймали stavros як прояв мужности, знак правдивого віровчення, а лежачий - як свідчення зрадливої впокоренности.

Stavros є відбитком божественної печатки на людських долях. Хресту вклоняються для того, щоб, упокорившись Богу, отримати духовну наснагу. Мирянин молиться перед хрестом, як перед Богом, не маючи іншої змоги довіритися Йому. Хрестороб своєю вправністю уособлює творче начало. Stavros немов би натякає на вкладений у нього зміст через предмети, що його оточують. Найвища мета каменяра - витворити в уяві Бога, зіставити його з відбитком за ідеєю. I тільки згодом замкнений каменем локус охопить людську душу, оселиться в родині, стане складовою культу. Саме в переливанні хрестової енергії в людське тіло проявляється самоцінність релігійного виплоду. Хрест виникає з потреби зовнішнього оточення духу; те, що позбавлене внутрішньої потенції, має отримати змістовну форму. Втіленням моральної сили людини стає символічна пластика.

У кам'яному хресторобстві оздоблення додатково огороджує пам'ятник