Екуменічний хрест, за смислами і структурою, ототожнюється з хресним деревом, котре, в свою чергу, споріднюючись з біблійним, нагадує за будовою чоловіка. В останньому через конкретну форму реалізується універсальна концепція світу. Людина є складовою частиною космосу і своєю морфологічною організацією віддзеркалює новий рівень організації матерії, набувши статус міри всіх речей. Схематично вона зображається так само як екуменічний хрест, а за формою втілення досконалости може зіставлятись із поєднаними між собою за вертикаллю фігурами двопорожнистих гіперболоїдів. Унаслідок такого сполучання на площині виникає стикова сферична спіраль, відмінна від верхньої і нижньої фокусами й довжиною вертикальної осі. Саме тут, у центрі, ніби перехрещуються богове й людське, небесне й земне. Горішній і долішній трикутники у схематичному зображенні чоловіка символізують відповідно духовне й фізіологічне, з яких витікає потенція, трансформуючись у позаземні просторово- часові субстрати. Спарені на спільних горизонтальних осях, як образи бурхливого віку, ці фігури утворюють бінарну опозицію «чоловік - жінка», а також стикову об' ємну форму з негативним зображенням пласкої спіралі. Це, так би мовити, прийнятна для перенесення на площину модель обширів, скомпонованих із многогранників, хоч у дійсності, при творенні моделі сакрального простору, має бути використана тривимірна конструкція на зразок вже описаної.

Stavros - це первообраз християнського первопростору, в якому остаточно відбувається примирення людей з Богом за посередництва Сина Божого. Спасенний хрест, а з ним і по- новому впорядкований простір, формуються з відбитків розшматованого на куски тіла Другого Адама. Сила актуалізованого хреста полягає в тому, що він не тільки стягує навкруг себе глобальні обшири, але й розпросторює священні приписи на локуси, обожнені дідами.

«Зупинки хреста» мають іманентні просторово- часові утворення. В різних точках ритуально- магічних локусів перетікання часу відбувається неоднаковим темпом, на різних відстанях між хрестом та учасниками містерії, хоч події в дійсності відбуваються суворо одна за одною. Отож, усі об' єкти на хресній дорозі мають власні критерії виміру простору й часу, свої спіральні орбіти руху, визначити які можливо тільки на нульовому тлі небесних обширів.

Щоб усвідомити значення руху й зупинок хреста, треба осягнути, перш за все, ідею символу спасіння, оскільки через ціле апріорно визначається не тільки обсяг різноманітного матеріалу, але й місце його частин між собою. Отже, наукове пізнання внутрішнього змісту переміщення хреста вміщує в собі намір і форму самого процесу, котрому відповідає містерія.

Кам'яний хрест сприймається як дидактичний витвір, тому що його первородень - stavros за ветхозавітних часів був знаряддям тортур, і тільки спокутна смерть на ньому Богочоловіка перетворює колоду фізичних страждань у стовп надії на духовне відродження людського племені. На ньому спокутною кров' ю Христа викарбовані слова: «yvorni ceocorov» («пізнай самого себе»). Те, що виголошує і заповідає Спаситель, переповідають Його послідовникам мовою пластики хреста- розп'яття.

Кожний новий стовп у світі на честь Істоти Вищої Реальности - це новий щабель в ієрархії творчої потенції, однак розпростерті на хресті руки, як ознаку впокори, знають і приймають сьогодні лиш християни. Така пластична взаємодія руйнівної сили й зачатку, що проглядає через конструкцію пам'ятника, спонукує людину до вияву каяття, але тільки в межах середохрестя. Саме на перетині вертикалі й горизонталі зародилась основа Нового Заповіту. Саме кам'яні хрести в Україні стали знаками остаточного примирення людей з Богом.

Надгробні пам' ятники та культ мертвих злучають живих. I навіть ті, котрі не мають ніякої власности, збираються біля цих святилищ, щоб захистити їх од чужинців. Так, наприклад, скіфи, за оповідями Геродота, повсюдно відступали перед Дарієм. Коли останній вирядив до скіфського царя посланця з вимогою: або хай той змагається з ним у бою, або хай визнає Дарія своїм сувереном, !дантире відповів посланцю: «Ми не маємо міст і полів, - нам нема що захищати, а тому Дарій нічого не може спустошити; коли ж Дарій рветься до бою, то передай йому: ми маємо кам'яні гробниці наших батьків; нехай Дарій підійде до них і спробує їх зруйнувати, тоді він побачить, чи будемо ми боротися» [12].

Очевидно, слово про хрест, його дискурс і реальний текст хреста пов' язані між собою, як слово й Бог, предмет і слово, явище й думки про нього, однак вони істотно різняться між собою, як за формою, так і за змістом. Паралельне функціонування реального хреста й усного мовлення у зв'язку з його встановленням, скажімо, на майдані, письмовий супровід зведення пам'ятника, детальний опис його конструкції - факти, що не зіставляються між собою, хоч і мають єдиний корінь. Визначає цю спільномірність інтелект із його здатністю пояснювати тривимірні форми словами, а поняття транспонувати в чуттєві образи.

Ставрологія має базуватися на принципах вивчення формальної структури пам'ятникарства, зважаючи на те, що зміст кожного хреста виводиться виключно із принципового взаємозв'язку його частин; високе мистецтво, на думку Вельфліна, вимагає чистої архітектоніки [13]. Визначаючи метод дослідження європейського мистецтва, він назвав його