Формування почуття колективізму нерідко гальмувало розвиток індивідуальності. Саме тому в сучасних умовах необхідно досліджувати проблеми співвідношення індивідуального і колективного з більш широких методологічних позицій.

На наш погляд, до негативних наслідків минулого слід віднести той факт, що не досягнувши позитивних результатів в розробці проблеми формування всебічно гармонійно розвиненої особистості, педагоги все частіше відмовляються від розв'язання, означеної проблеми, навіть сприяють виключенню цього поняття з обігу. Між тим, гармонійно розвинена особистість - це ідеал, до якого людство йде багато поколінь. Трансформація цієї ідеї в педагогічний простір, можливо, повинна йти як необхідність формування соціально зрілої, повноцінної особистості. При цьому повноцінність особистості визначається як здатність свідомо і вільно будувати своє життя, отримуючи при цьому задоволення від здійснення бажань, розуміючи сенс свого існування і відчуваючи щастя буття. Ось чому соціалізація майбутніх педагогів повинна здійсніватися під гаслом "Повернення дитині дитинства". Тобто соціальному педагогу треба вміти не лише розкрити перед підлітком і молоддю шляхи до соціуму, але й створити умови його активної участі у житті суспільства зі свого вікового рівня.

Вирішенню проблем соціалізації дитини значною мірою сприяє організація соціально-педагогічної роботи в оздоровчому таборі.

При цьому майбутні педагоги мають обов'язково враховувати соціально-культурні умови та специфіку тимчасового літнього молодіжного колективу.

При підготовці майбутніх педагогів до означеної діяльності необхідно сприяти їх розумінню, що дитина лише тоді може стати чи вважати себе повноцінним членом тимчасового літнього молодіжного колективу, коли буде не лише об'єктом, а й су'єктом соціалізації. Суб'єктом соціалізації дитина може стати, коли не тільки навчиться засвоювати соціальні норми життя табору (режим дня, час ігор, час відпочинку тощо), але й сама буде брати активну участь у процесах, які відбуваються в оздоровчому таборі, зокрема чергування в отряді, активна участь у культурних, театральних, спортивних заходах оздоровчого табору.

Тому перед викладачами постає питання: як навчити майбутнього соціального педагога, а зараз студента, створювати умови для соціалізації і розвитку особистості в процесі організації освітнього дозвілля в оздоровчих таборах.

Мабуть, треба погодитися з існуючою думкою, що будь-який усвідомлений, творчий вид діяльності несе в собі соціалізуючу спрямованість. Звідси всі можливі види освітнього дозвілля в оздоровчому таборі повинні нести соціалізуючий зміст (індівідуальна творча діяльність - прикладні майстерні, гуртки; гра; спортивні змагання; тематичні зустрічі; святковий концерт тощо). В даному випадку соціальний компонент розглядається як перехід від одного способу життя (навчання в школі, життя вдома, сім'ї) до життя протягом якогось часу в тимчасовому дитячому колективі. Зміст цього процесу соціалізації дитини, з одного боку, та вихователя, з іншого, визначається тим, що суспільство зацікавлене в тому, щоб всі члени цієї педагогічної взаємодії успішно оволоділи соціальними ролями, тобто могли б і хотіли компетентно брати участь у запропонованій діяльності, створили дружню сім'ю, вміли б повноцінно, з користю проводити своє дозвілля. Все це характеризує і вихователя, і дитину, з якою вона працює як суб'єкт соціалізації.

Зупинимося окремо на особливостях соціаліза-ції дитини в умовах тимчасового літнього колективу, які майбутній вихователь повинен усвідомити, якщо він планує взяти участь в організації дозвілля дітей і мати на нього регульований вплив.

Перше - соціально-педагогічну роботу в оздоровчому таборі треба розглядати як цілісний педагогічний процес, який поєднує в собі функції освітні, соціалізації та розвитку особистості. Треба зауважити, що учасники освітнього дозвілля беруть активну участь у педагогізації соціального середовища. Ще Л.С.Виготський підкреслював, що зміна соціального середовища відбивається на поведінці людей, особливо молоді. Наприклад, у деяких державах Заходу ми можемо спостерігати, як молодіжні клуби поступово перетворюються в об'єднання військово-мілітаристської' спрямованості.

Здійснення виховного впливу через соціальне середовище досліджував у своїх працях Василь Олександрович Сухомлинський. Він був поборником розвитку багатогранних інтересів дітей, а тому прагнув включити дитину у найрізноманітніші види освітньої діяльності, але при цьому він застерігав від того, щоб не виховувати "... невимогливого споживача, здатного задовольнитися щоденною порцією дешевих розваг.". На наш погляд, ця думка повинна спрямовувати діяльність соціального педагога не лише ". на стимулювання бажання дитини до інтелектуально насиченої, творчої праці.", а й навчити молодь оптимально поєднувати працю і дозвілля, запропонувати нові методи і форми активного відпочинку.

Друга особливість полягає у тому, що процес соціалізації буде ефективним лише тоді, коли дитина емоційно переживає вплив тих чи інших соціальних факторів середовища. Як підказує практика роботи в оздоровчому тоборі можно виділити три основні чинники соціальної спрямованості: вихователь, дитячий колектив та засоби масової інформації. При такій багатоаспектності впливу соціального середовища на молодь особливу роль виконує соціальний педагог (вихователь), котрий має об'єднати всі фактори, які впливають на формування особистості, але при цьому проявити досконале володіння відповідними професійними уміннями та здатністю організувати освітнє дозвілля дитини, долаючи при цьому стихійність, безконтрольність у проведенні вільного часу і відпочинку підлітків.

Третє - вихователь повинен, використовуючи обмеженість територіального простору і враховуючи особливості педагогічного процесу в житті табору точно визначити пріоритети та характер діяльності тимчасового дитячого колективу, підібрати доцільні форми і методи впливу на внутріколективні та міжособистісні стосунки, визначити свою особисту позицію, стиль відносин з дітьми залежно від вікової групи.

Хочу окремо зупинитися на стадіях формування міжособистісних відносин між