Теорія атракторів дозволяє зрозуміти суть управління складними системами. Вплив може бути ефективним у тому разі, якщо він переводить стан системи у сферу тяжіння іншого атрактора та сприяє стабілізації [9].

Аналіз дій механізмів синергетики доводить, що для ефективного управління розвитком системи необхідні концентровані слабкі впливи, але в потрібний час і в певному місці.

Отже, принципова відмінність у саморозвитку соціокультурної ситуації як системи полягає в тому, що впливом є певна інформація, яка може сприяти якісному розвиткові однієї з підсистем або, навпаки, призвести до руйнування існуючої системи. Наприклад, реклама, як вид комунікації, сприяє підвищенню іміджу організації або продукту, а негативний (чорний) ПР, може знищити зусилля компанії і зменшити попит на той чи інший товар або послугу.

Необхідними умовами для виникнення процесів самоорганізації є відкритість і нелінійність системи. Але не кожна відкрита нелінійна система самоорганізується і вибудовує нові структури. Важливо зважати на дії двох факторів – нелінійних джерел і процесів, що відбуваються.

Перший фактор створює неоднорідності в соціальному середовищі. Це фактор самовпливу, процесів у складній системі. Прикладом може слугувати поширення тривожних слухів. У суспільстві, з його мережею взаємозв'язків, стан одного індивіда впливає на оточуючих, що породжує зворотні зв'язки, тобто самопричинні процеси. Для людини є три універсальні категорії збудливих поштовхів: особистий контакт зі збудженим; сприйняття збудженого поводження оточуючих людей; вплив інформації з мас-медіа.

Другий фактор розмиває неоднорідності в нелінійній системі, процеси на мікрорівні впливають на структуру макрорівня. Це можуть бути міграція населення, поширення хвороб, наукової і культурної інформації, культурно-історичні події.

У синергетиці суспільство розглядається як надскладна, відкрита, нелінійна система, що самоорганізується з усіма притаманними їй характеристиками, зонами і принципами розвитку. Головна роль відводиться дослідженню саме механізмів, які самоорганізуються, зокрема хаосу, що є в цьому разі конструктивним механізмом самоорганізації, надає системі можливість виходу на атрактор, сприяє розвиткові, ініціює процес самодо- будовування складних соціальних систем.

Достатньо лише викликати дію внутрішніх тенденцій, і система сама побудує структуру. Необхідно тільки знати потенційні можливості цього середовища і способи їхньої стимуляції.

Отже, система може перейти як до стану позитиву (що за допомогою нелінійних зворотних зв'язків сприятиме її гармонізації), так і до негативу (що може призвести до негативних наслідків – руйнування системи).

Головне завдання менеджменту соціокультурної діяльності полягає в тому, щоб знайти методи управління впливом та спрямувати систему на один із сприятливих для соціуму шляхів розвитку, забезпечити самокерова- ний і самопідтримуваний розвиток.

Суспільні процеси варто не просто будувати і навіть не перебудовувати, а ініціювати, виводити соціальні системи на власні лінії розвитку. При цьому вчені вважають за можливе взагалі уникнути біфуркаційних стратегій розвитку, підкреслюючи наявність об'єктивних можливостей «здійснення плавного процесу структурогенезу, який не має місць біфуркації, за допомогою правильної організації управлінського впливу на систему» [9].

Однією з найважливіших стадій нестійкості системи і сприйнятливості до малих впливів є сфера біфуркації. «Людина, знаючи механізми самоорганізації, може свідомо внести в середовище відповідну флуктуацію, вплинути на середовище в потрібних місцях і таким чином спрямувати його рух. Воля вибору є, але сам вибір обмежений можливостями об'єкта, оскільки об'єкт не є пасивним, інертним матеріалом, а має, якщо завгодно, власну «волю»», – відзначає С. П. Курдюмов [8].

Як уже підкреслювалося, в момент біфуркації подальшу долю системи визначають випадкові впливи (флуктуації). Флуктуація в біфуркації може спровокувати не тільки самоорганізацію сприятливої ситуації, але й підштовхнути систему до хаосу. Можливість подібного розвитку подій робить особливо важливим управлінський вплив у цей момент.

З іншого боку, саме в цей момент вплив може бути небезпечним: будь- яка дія керуючої системи (через те, що в місці біфуркації найменша флуктуація може бути вирішальною і викликати перехід на інший атрактор) здатна привести до нових нелінійних зворотних зв'язків у системі і спрямувати її на програшний атрактор та навіть зруйнувати. Тому управління ситуацією в місці біфуркації повинне відповідати таким вимогам.

Управлінський вплив має апелювати, резонувати до виграшного атрак- тора.

Вплив має бути своєчасним. Те, що можливо сьогодні, не буде таким завтра, і на це необхідно зважати. Процеси згодом можуть виявитися неконтрольованими і викликати незворотні зміни.

В управлінні соціокультурною ситуацією варто орієнтуватися на лідерів соціокультурної сфери («зірок», моду), потреби певної суб- культури, що забезпечать перехід на виграшний атрактор і виведуть систему на новий якісний рівень.

Обмін інформацією між частинами й елементами цих антропо- соціокультурних дисипативних нелінійних динамічних систем є необхідною умовою їхнього становлення, буття і саморозвитку, так само як і їхній обмін ідеями й енергією із зовнішнім навколишнім середовищем. Важливим і настільки ж визначальним для таких систем є людський фактор з його волею й цілеспрямованістю в рамках суспільної необхідності. Цей фактор надає саморозвитку системі локальної мікрофлуктуаційної спрямованості, що не зводиться до ізотропії (відсутності спрямованості), коли мікрофлук- туації в результаті кооперативних процесів переростають (під впливом змін) в макрофлуктуації просторово-тимчасових культурних змін. Управління параметрами «розмитих фазових переходів» – процеси, що сприяють розширенню таких систем і накопиченню ієрархічно зростаючої їхньої складності.

Синергетична спрямованість взаємодії сфери культури з іншими сферами людської діяльності – екологічною, політичною, економічною та ін. – при домінанті культурного будівництва створить системний ефект стійкого розвитку суспільства