УДК 338
УДК 338.24:330.342+334.722.8.(477)
І.Г. Давидов, канд. екон. наук
Кіровоградській кібернетико-технічний коледж
Вплив приватизації на соціальне розшарування суспільства
Питання ефективності приватизаційних процесів є одним з найбільш дискусійних в економічній науці. Це не є випадковим. Складність, багатогранність і суперечливість процесу приватизації в тих умовах, які мають місце в Україні, виключають можливість однозначної оцінки ефективності приватизації в цілому. Тим не менш, управління процесом приватизації повинне вибирати найбільш оптимальні варіанти приватизації і швидко реагувати на небажані наслідки (економічні і соціальні) зміни форм власності.
приватизація, соціальна політика, ринок праці
Постановка проблеми. Проведення приватизації суттєвим способом вплинуло на рівень та характер зайнятості в Україні. Відомо, що всі критики соціалістичної системи були змушені визнавати стабільність зайнятості в СРСР як чинника привабливості всієї системи соціалізму. Гарантії зайнятості примушували громадян сприймати низьку зарплату, незадовільну якість товарів та інші негаразди, властиві соціалістичному суспільству. Стрімке зростання безробіття в Україні, яке почалося з 1996 року, було обумовлене двома основними причинами: спадом обсягів виробництва, пов'язаного з розривом традиційних господарських зв'язків в межах СРСР та труднощами структурної перебудови економіки України внаслідок переходу до ринкової економіки. Внаслідок цього питання зайнятості стало однією з найбільш гострих проблем процесу приватизації. Значний вклад в вирішення визначеної проблеми внесли :Богачов С. Д.Гелбрейт, В. Семенюк, Доценко Н., Гаврилишин Б.Д., Гальчинський A.C., Геєць В.М., Мочерний C.B., Пасхавер О.И., Черняк В.К., Чухно A.A..
Постановка завдання
Виклад основного матеріалу. Як зазначалося на парламентських слуханнях «Наслідки та перспективи приватизації в Україні», що відбулися 26 лютого 2003 p., після приватизації підприємства масово звільняють працівників, зменшують обсяг оборотних активів, а також інвестицій у модернізацію виробництва на базі інновацій. Іноземні інвестиції в основному спрямовані на створення інфраструктури для збуту продукції іноземних інвесторів в Україні і майже не використовуються для розвитку наукового потенціалу та перспективних високотехнологічних виробництв. Здійснення структурної перебудови економіки, в тому числі зміни структури зайнятості, допустимі лише за умови обов'язкового додержання прав людини, закріплених Конституцією України. В цьому плані основними орієнтирами політики приватизації є створення умов діяльності і життя, гідних цивілізованого суспільства. Це вимагає відпрацювання конкретних заходів, спрямованих на протидію безробіття, активізацію зайнятості, погашення заборгованості із заробітної плати та виплати платежів у страхові фонди.
1. Відповідними законодавчими актами, такими, як Закон України від 01.03.1991 р. № 803- XII «Про зайнятість населення» [3], Указ Президента України від 24.05.2000 р. № 717/2000 «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», [10], встановлювалися завдання суб'єктам, які здійснювали приватизацію по збереженню існуючих робочих місць та створенню нових, погашенню заборгованості по заробітній платі та перед Пенсійним фондом та інше. Гарантією виконання суб'єктами приватизації вищевказаних обов'язків є включення до договорів купівлі- продажу комплексу умов, серед яких наявність норм відповідальності покупця за недодержання відповідних умов договору, наявність контролю з боку органів приватизації за ходом виконання умов договору купівлі - продажу. Завдяки прийнятим заходам протягом 1996-2002 року кількість порушень покупцями державних підприємств умов щодо збереження кількості робочих місць скоротилася майже у 9 разів [7, С.20-22].
Роздержавлення власності повинне було привести і привело в Україні до докорінної зміни соціальної структури суспільства. На неминучість цього явища вказували як противники, так і прихильники приватизації. Проте можливі наслідки, які породжувалися соціальним розшаруванням, оцінювалися ними по-різному. Все залежало від того настільки ефективно буде проведена приватизація.
Слід відмітити, що на етапі підготовки приватизації передбачалося здійснення специфічної функції державного сектору, пов'язаної зі спробами реалізувати (хоча б частково) право власності кожного громадянина України на ту частку суспільної власності, на засоби виробництва, які підлягали приватизації. Засвоєна в радянські часи ідея про «загальнонародну» власність в умовах трансформаційного періоду вилилася в заклики до «повернення боргів народові», проголошення лозунгів про «право кожного громадянина на певну частку суспільних ресурсів», вимоги «створення рівних стартових умов» тощо, які стали основою політичного та шахрайського бізнесу. Хоча конкретного економічного смислу і більш-менш точного виміру вимог ці лозунги не мали, але різними політичними угруповуваннями були використані і як засіб політичного тиску, і як засіб обґрунтування тих чи інших форм приватизаційних процесів. Наслідком намагання задовольнити утопічні переконання і фактична неможливість «розділити всім все порівну» було проведення, так званої, сертифікатної приватизації.
2. У ході сертифікатної приватизації населенням було отримано 45722181 приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС) (37624648 ПМС - у готівковому вигляді та 8097533 ПМС - у вигляді депозитних рахунків). Через центри сертифікатних аукціонів, послугами яких скористалося понад 33 млн. громадян України, пропонувалися до продажу акцій більш ніж 8 тисяч підприємств [5, С.З]. Завдяки цьому, за офіційною статистикою, майже 30 мільйонів громадян України стали акціонерами підприємств різних галузей. Якби рівень розвитку акціонерного капіталу визначався тільки числом акціонерів в загальній масі населення, то з'ясувалося б, що Україна далеко обігнала США, де приблизно на 280 млн. чоловік населення зареєстровано близько 41 млн. власників акцій. В дійсності ж мільйони громадян України, отримавши приватизаційні майнові сертифікати номіналом в 10,5 гривень та обмінявши їх на паї або акції, вартість яких була невизначена внаслідок відсутності реально функціонуючого фондового ринку, не тільки не мають на них реальних прав внаслідок мізерності самої частки своєї «власності», але часто