Слід враховувати і правову неосвіченість громадян, відсутність не тільки ринкового мислення, але і елементарного розуміння населенням найпростіших основ корпоративних відносин. В подібній ситуації не могло бути і мови про реальне утвердження в економіці - на основі сертифікатної приватизації - розвинутих відносин приватної власності, створення на цій основі економічного фундаменту для формування широкого шару середнього класу. Ще в 1992 році для багатьох фахівців було очевидним, що задумана масова приватизація, здійснена під лозунгом «зробити

кожного власником, повернути йому все те, що відібрала у нього адміністративна система», перетвориться в обман мільйонів громадян.

Спотворення принципу рівності всіх по відношенню до «спільної» власності проявилось і в продажу акцій деяких ВАТ. У 1998 році Програмою приватизації передбачалася приватизація об'єктів груп Б, В і Г шляхом продажу акцій ВАТ, створених на базі державного майна підприємств зі збереженням передбачених законодавством пільг їх працівникам та особам, які мають право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю, та з дотриманням таких квот застосування приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів:

до 60 відсотків акцій ВАТ, створених на базі об'єктів групи Б; до 50 відсотків акцій ВАТ, створених на базі об'єктів групи В; до 25 відсотків акцій ВАТ, створених на базі об'єктів групи Г.

Очевидно, що ніякими теоретичними побудовами неможливо довести, чому одна частина громадян суспільства має більше прав відносно «спільної» власності, ніж інша. Але наведені факти свідчать про свідоме, на законодавчому рівні прийняте рішення щодо перерозподілу державної власності на користь певних соціальних груп. А це, у свою чергу, сприяє соціальному розшаруванню населення, і, до того ж, методами, які не пов'язані з дією законів ринкової економіки.

В умовах переходу від командно-адміністративної економіки, яка базувалася на, так званій, «суспільній» власності на засоби виробництва, до ринкової, скорочення обсягів державного сектору у сфері виробництва на користь приватного неминуче, але те, яким чином проводиться це скорочення, в яких пропорціях частина, що скорочувалася, розподіляється між членами суспільства, характеризує, як реальний соціально-економічний зміст колишньої «суспільної» власності, так і характер самого трансформаційного процесу.

Характер цього явища проявляється в тому, що в Україні серйозно загострилися соціальні суперечності, спостерігається висока інтенсивність класового розшарування, стрімко зростає розрив у рівні доходів та обсягах власності. Хоча перехід до ринкової економіки і повинен був сам по собі активізувати ці процеси, їх, крім того, значно «підігріли» особливості приватизації. Остання, за задумом реформаторів, начебто мала поєднати працівника із засобами виробництва, перетворивши в асоційованих власників. Насправді ж вона виявилася «...фактором акумуляції приватизованих засобів виробництва в руках мізерної меншості». Таким чином більшість, тобто безпосередні працівники, виявилися позбавленими засобів виробництва, були усунуті від власності на засоби виробництва [8, С.68]. Приблизно такої ж думки дотримуються й інші дослідники. «В процесі початкового нагромадження капіталу, - відмічається в одному з соціологічних досліджень, - багатство приходило не тільки від звичайних операцій на чорному ринку, але і від секретних ділових операцій номенклатури, які тепер були легалізовані» [1, С.40].

Якщо врахувати катастрофічний спад обсягів виробництва, який в указаний інтервал часу відбувався у всьому народному господарстві, то вищеназвані цифри дають підставу зробити висновок, що в основі швидкого зростання доходів певних прошарків суспільства лежить не новостворений продукт, а перерозподіл уже існуючого, який був державним (загальнонародним).

3. Перерозподіл державної власності на користь приватного сектору в ході приватизації досягається різними методами, такими, як:

заниження вартості об'єктів державної власності в значних масштабах, що призводить до неефективного, а то і кримінального перерозподілу національного багатства України в приватний сектор;

несвоєчасна, зі значними запізненнями, оплата за приватизовані об'єкти державної власності та ухилення від виконання інвестиційних та інших зобов'язань, установлених під час підписання угоди про передачу об'єкта в приватну власність;

допуск до приватизації привабливих об'єктів тільки осіб певного кола, наближених, як правило, до відповідних владних структур.

Перерозподіл вартості, створеної працею нації протягом десятків років на користь окремих приватних осіб або їх угрупувань, не обмежується тільки процесом трансформації форм власності (державної в приватну), він відбувається і в ході повсякденної господарської діяльності. Перекачування загальнонародного надбання приватним підприємствам має безліч форм, але завжди є наслідком поєднання корумпованості чиновників, як складової державного апарату, з можливостями, які надає ринкова система для «виводу» господарських операцій за межі контролю, який накладається чинним законодавством. Серед них можна назвати такі:

відпуск товарів державних підприємств приватним за заниженими цінами; відвантаження продукції без передоплати і без активної боротьби за погашення дебіторської заборгованості;

наявність системи посередників, яким дістається основна частка доходу.

Розглядаючи вплив трансформації державної власності на зміну соціальної структури суспільства та на економічний стан кожної з соціальних верств, можна зробити висновок, що роздержавлення власності не сприяло формуванню, так званого, «середнього» класу. Якщо врахувати занепад економіки, її «тонізацію», «перекачування» капіталів в інші країни, то можна стверджувати, що воно не сприяло і створенню класу ефективних власників.

Особливості процесів приватизації (їх явно виражений тіньовий характер), застосованих в Україні, дають підставу стверджувати, що вони сприяли формуванню соціальної структури, не характерної сучасним розвинутим країнам. Останнім властиві значний середній клас, велика кількість дрібних і середніх підприємств, багаточисленні власники реального акціонерного капіталу. Натомість в Україні сформувався вузький шар крупних власників з розвинутими тенденціями