Отже, в плані формування нової соціальної структури проведена в Україні приватизація мало сприяла зростанню позитивних рис демократичного суспільства, базованого на ринковій, соціально орієнтованій економіці. Наслідком цього є зростання вкрай негативних проявів деградації суспільства - корупції, хабарництва, алкоголізму, наркоманії і тому подібне. «Культурно і соціально недорозвинуте суспільство, відмітила Голова спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України В. Семенюк. - завжди буде породжувати корупцію, злочинність, наркоманію та бідність, що, на жаль, відбувається в Україні в останні роки. Все це призводить до деградації суспільства, тому цей процес ми повинні зупинити» [2, С.7]. Один з засобів подолання цих явищ - висока соціальна ефективність приватизації державного майна.

Однією з особливостей здійснення соціальної політики в трансформаційному періоді є використання коштів, отриманих від продажу державного майна виробничого призначення для погашення заборгованості держбюджету з виплати пенсій, заробітної плати, стипендій та інших соціальних витрат. В цілому такий підхід при достатньому рівні урегульованості та раціональності обсягів допустимий (оскільки використовуються кошти від реалізації власності, яка належить громадянам країни). Але при цьому необхідно врахувати таке:

грошова приватизація має обмежений характер як в часі, так і в обсягах, тому не може бути постійним джерелом поповнення соціальних фондів споживання;

внаслідок гострої боротьби, яка точиться навколо майна, призначеного до приватизації, надходження коштів від її продажу у бюджет нестабільні, а часто і сумнівні. Тому реальність виконання державою своїх зобов'язань по соціальних виплатах не гарантована;

невиконання запланованих обсягів фондів соціального страхування та заробітної плати робітникам бюджетної сфери виступає наслідком загального розбалансування народного господарства внаслідок неефективного управління ним з боку держави. Поповнення цих фондів за рахунок держмайна більше маскує причини недоліків, ніж допомагає кардинальним чином вирішити проблему.

Слід відзначити, що ці факти не є проявом якихсь суто національних особливостей приватизації в Україні. Внаслідок бюрократизації державного апарату подібні явища мали також місце і в народному господарстві Росії. Так, С. Над ель відмічає, що в ході економічних трансформацій були спотворені як принципи економічної свободи, так і принципи рівноправ'я та соціальної справедливості. Особливо наглядно це проявилося при розподілі державної власності. «Високопоставлені урядові чиновники, - пише він, - які проводили її розподіл, керувалися, в усякому разі на початкових етапах, не стільки економічною доцільністю, скільки політичними мотивами: необхідністю створити опору курсу ринкових реформ в певних впливових прошарках суспільства» [4, С.21]. Такої ж думки притримується російський економіст В. Рязанов: «Що стосується форсованої приватизації, - стверджує він, - то вона звелася до продажу за безцінь (7,2 млрд. дол.) ласих шматків - 500 найкрупніших підприємств, які за найскромнішими оцінками коштували близька 200 млрд. дол.» [9, С.570].

Узагальнюючою думкою економістів щодо приватизації в Росії можна вважати висновки, зроблені вченими Російської Академії наук, згідно з якими масова прискорена приватизація «...зовсім не є найкращим способом формування дійсно ринкових суб'єктів. В цьому випадку широкого розповсюдження набирає його розтягання, яке веде до криміналізації всієї економіки» [9, С.7]. Це характерно не тільки для держав пострадянського простору. Учені Р. Фридман, К. Мерфі, А. Рапачинський наводять, наприклад, дані про те, що 80% нових румунських мільйонерів вийшли з номенклатури. В Росії серед 100 найбільш заможних бізнесменів 61 - з колишньої номенклатури. Польські економісти, які відслідкували кар'єри кількох сотень функціонерів з вищої номенклатури з 1988 до 1993 року, засвідчили, що більше половини з них знайшли місце в керівній верхівці приватного сектору. В Угорщині ця цифра ще вища. «...Приватизація дала ту міру легітимності награбованого номенклатурою, якої старий режим, що намагався узаконити його через ідеологію, а не через давній і шанований інститут приватної власності, не міг забезпечити» [4, С.61].

Ми вважаємо, що в основі соціальних трансформацій, які мають місце в післяприватизаційній Україні, лежить перетворення радянської правлячої еліти з розпорядників державного майна в його юридичних і фактичних власників.

Висновки

1. Приватизація в Україні супроводжувалася катастрофічним спадом обсягів виробництва, привела в Україні до корінної зміни соціальної структури суспільства, швидкого зростання доходів вкрай незначної соціальної групи, в основі чого лежить не новостворений продукт, а перерозподіл уже існуючого, який був загальнонародним.

2. Приватизація в Україні не супроводжувалася пропорційним притоком інвестицій.

3. В економіці України почала формуватися ринкова галузева структура,

проте цей процес ускладнювався двома основними чинниками:

Список літератури

1. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 9. - С.40.

2. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2004. - № 3. - С.7.

3. Закон України від 1991.03.01 № 803-ХІІ "Про зайнятість населення".

4. Ларцев В. Проблеми і труднощі процесу приватизації у 1996-1999 pp. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 7. - С.58-63.

5. Лєдомська С., Бондар О., Синенко О. Аналіз етапів приватизації за критеріями їх ефективності // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 4 - С.З.

6. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 2

7. Нікітін Ю., Бондаренко В. Соціальні наслідки приватизації у сфері трудових відносин //