Працівники аварійно-рятувальних служб виконують роботи під час НС гідрометеорологічного, геологічного, природного чи біологічного характеру, перебуваючи на хімічно-, пожежо-, вибухонебезпечних, гідродинамічних, радіаційних об'єктах. Якщо переглянути зони комфорту (рис. 3) трудової діяльності, то працівники АРС перебувають під час виконання обов'язків у зоні несприятливих умов (психологічна межа сприйняття безпеки), зоні досить несприятливих умов та зоні неприпустимих умов (на фізіологічній межі можливостей) з високої імовірністю смертності та травматизму.

Якщо ж поглянути на звіт Міністерства з надзвичайних ситуацій щодо кількості НС станом на 1 грудня 2008 р - з початку року виникли 283 НС, у тому числі техногенного характеру - 173, природного - 110, в яких загинули 520 людей, а постраждали 922 людини [3]. Станом на 1 грудня 2009 року виникли 238 НС, у тому числі техногенного характеру - 135, природного - 103, в яких загинуло 312 людей, а постраждали 1465 людей. Серед потерпілих та загиблих частка рятувальників близько 2% щорічно. Вищенаведені дані свідчать про щорічне збільшення негативних наслідків НС, так у 2009 році кількість потерпілих збільшилась в 1,6 рази (або на 543 особи) [4].

В той же час державною гарантією соціально-економічної захищеності працівників АРС виступає ст. 25 та 30 Закону України "Про аварійно-рятувальні служби", котрі передбачають обов'язкове особисте страхування на випадок захворювання, часткової або повної втрати працездатності, загибелі (смерті), спричинених виконанням обов'язків рятувальників та гарантує соціальний захист сім'ї рятувальників. Як показує щорічна практика ці положення все більше лишаються просто декларативними. Існування значного кола соціальних проблем, зокрема низького рівня доходів, високих показників професійної захворюваності та травматизму, порушення або ігнорування трудових прав працівників та їхніх соціальних гарантій свідчить про те, що формулювання пріоритетів соціальної політики відбувається без належного методичного та методологічного забезпечення, не враховуються найбільш актуальні для працівників АРС соціальні проблеми, що знижує рівень їхньої соціальної та економічної захищеності, перешкоджає нормальному суспільному існуванню та розвитку.

Передумовою та відправною точкою у ефективному подоланні соціальних небезпек у діяльності працівників АРС має стати розробка системи вимірювання та постійного моніторингу соціально-економічної захищеності працівників, визначення критеріїв та індикаторів, які стануть основою для розробки, впровадження та оцінки заходів соціальної політики, спрямованої на покращання соціального стану. Для цього потрібно розробити механізм моніторингу та забезпечення гідного рівня соціально- економічної захищеності працівників.

Соціальна складова цього механізму передбачатиме:

- забезпечення справедливої винагороди за працю, гарантія продуктивної та високооплачуваної зайнятості: розробка й удосконалення механізмів організації та регулювання оплати праці, підвищення конкурентоспроможності завдяки інноваційному розвитку;

- правове та організаційне забезпечення гарантій зайнятості: вдосконалення норм трудового законодавства відповідно до вітчизняних соціально-економічних стандартів і гарантій та їх узгодження з міжнародними нормами;

- розвиток соціального партнерства та соціального діалогу: посилення відповідальності сторін соціального діалогу у регулюванні соціально-трудових відносин, вдосконалення нормативно-правової бази з договірного регулювання соціальних питань;

- підвищення доступності та якості професійного навчання: забезпечення збереження, розвитку та ефективного використання професійних умінь працівника завдяки зростанню витрат на професійну підготовку, становленню економіки знань;

- забезпечення безпечних умов праці: удосконалення економічного стимулювання у сфері охорони праці; забезпечення профілактичної спрямованості соціальних фондів АРС з метою посилення охорони праці.

Економічна складова механізм моніторингу та забезпечення соціально- економічної захищеності працівників передбачає поетапне забезпечення економічної безпеки сім'ї, АРС, регіону та держави (рис. 4).

Виходячи із змісту основних складових соціально-економічної захищеності працівників робимо висновок, що соціально-економічна захищеність працівника - як комплекс умов на робочому місці, що гарантують працівнику стабільну зайнятість, безпечні умови праці, одержання доходу, достатнього для повноцінного відтворення працівника та утримання його родини, уможливлюють реалізацію та вдосконалення професійних умінь, участь у професійних спілках з метою захисту трудових прав та отримання повної інформації стосовно соціально-трудових питань.

При вимірюванні стану соціально-економічної захищеності працівників слід виходити з того, що впродовж свого трудового життя працівники АРС зіштовхуються з численними ризиками, які загрожують їхньому здоров'ю, професійній реалізації, нормальному відтворенню та розвитку.

Отже, враховуючи специфічні умови роботи працівників аварійно-рятувальних служб з підвищеними ризиками й небезпекою для життя й здоров'я, одним з першочергових завдань постає реалізація соціально-економічного захисту працівника і його сім'ї через створення дієвого механізму регулювання соціально-економічної захищеності. Більше того, сталий характер проблем соціально-економічної захищеності працівників АРС приводить нас до думки, що дана проблема потребує все нових підходів до її розв'язання та вирішення.

Список літератури

1. Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 4, ст. 25

2. Коженьовський Л. Управління безпекою / Л. Коженьовський // Безпека життєдіяльності. - 2003. - №12. - С. 2-5

3. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2008 році [Електронний ресурс] / Режим доступу до доповіді : www.mns.gov.ua/content/ annual_report_2008.html

4. Національна доповідь