в період переходу до ринкової економіки. Тому з метою збереження хоча б вищої школи, доцільно залучати бізнес- структури, для яких в законодавчому порядку потрібно встановити квоту (у грошовому виразі) на їх фінансову участь у здобутті освіти населенням, перш за все - персоналом конкретного представника бізнесу. Останніми роками ми спостерігаємо за ситуацією, коли працюючий не має відповідної освіти, не маючи відповідного базового рівня знань, не спроможний виконувати свої професійні обов'язки. Тому залучаючи представників бізнесу у фінансуванні освіти їх кадрів, позитивні наслідки для власника бізнесу очевидні - зростання продуктивності праці та професійної майстерності працівників. У другій черзі після персоналу власника бізнесу має стати молодь та доросле населення з обмеженими фінансовими можливостями. Доцільним також було б розробити механізм укладання договорів між підприємствами та навчальними закладами щодо проходження студентами «реальної» виробничої практики з подальшим працевлаштуванням. Це вирішить проблему нестачі та некомпетентності кадрів, а також забезпечить підготовку персоналу відповідно до потреб підприємства. Великі бізнес-структури потрібно залучати до реалізації масштабних соціальних проектів, наприклад, технічне переоснащення (комп'ютеризація) навчальних закладів регіону, виявлення та фінансова участь в освіті обдарованих дітей тощо.
Не менш важливим кроком має стати прийняття Закону України «Про обов'язкове медичне страхування», при цьому, щоб основний тягар по сплаті страхових платежів лягав на роботодавців (а наймані працівники були звільнені від їх сплати хоча б до моменту збільшення заробітної плати до середнього рівня по Європі). А до прийняття Закону доцільно на рівні місцевої влади розробити для власників бізнесу стимули (наприклад, зменшити податки) для того, щоб їх зацікавити у добровільному медичному страхуванні своїх кадрів. Це дало б змогу забезпечити надання своєчасної та якісної медичної допомоги всім громадянам, тим самим знизити рівень захворюваності та смертності в суспільстві. А для того, щоб представники влади та бізнесу були дійсно зацікавлені у розвитку освіти і медичного обслуговування в нашій країні необхідно в законодавчому порядку заборонити їм та членам їх сімей отримувати освіту та медичне обслуговування за кордоном.
І не менш важливим питанням є створення на підприємствах соціальної інфраструктури (їдалень, медпунктів, баз відпочинку тощо). Стимулювати зазначені заходи можливо шляхом надання податкових пільг, оскільки податків постійно виявляється недостатньо, а результат від запровадження вище вказаних заходів був би очевидним.
Ще одним дієвим кроком може стати відрахування в законодавчому порядку за рахунок підприємств благодійницьких коштів. Цей платіж має зменшувати суми вже існуючих податків (крім соціальних), щоб не збільшувати податковий тягар. Розмір цих відрахувань має диференціюватися залежно від розмірів підприємницької діяльності. А головне його призначення - фінансова підтримка решти галузей соціальної сфери, крім освіти та охорони здоров'я (фізична культура та спорт, культура та мистецтво). Зазначене сприятиме не тільки адресності фінансової підтримки соціальної сфери, але й зменшить навантаження на бюджетну систему.
Таким чином, з наведеного можна зробити наступні висновки. В сучасних умовах соціально-культурні послуги в нашій державі надаються широким колом суб'єктів: державними та приватними закладами і установами, державними страховими фондами, страховими компаніями, недержавними пенсійними фондами, суб'єктами підприємницьких структур, громадськими об'єднаннями. Але незважаючи на таке широке коло суб'єктів - надавачів соціальних послуг, якість цих послуг перебуває в незадовільному стані у зв'язку з браком фінансових ресурсів. І важливим кроком у вирішенні цієї проблеми може стати широке впровадження у бюджетну практику соціального партнерства між органами державної влади (місцевого самоврядування), бізнесом та громадськістю. Соціальне партнерство можна розглядати як ефективний механізм, що спрямований на вирішення соціальних проблем суспільства, здатний забезпечити доступність та ефективність надання соціальних послуг. Тому органам місцевого самоврядування варто перейти до соціального партнерства з профспілками та громадськістю, звертаючи увагу на реальні соціальні проблеми сьогодення.
Список літератури
1. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування / [наук. ред. Л. Чорній]. - К.: Центр громадської експертизи, 2009. - 104 с.
2. Тенденции медицинского страхования в Украине в 2008 - 2009 гг. [Електронний ресурс]. - Режим оступу: http ://forinsurer. com/public/10/01/14/4007
3. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/l.html?&nocachc= 1
Субъекты и источники обеспечения социально-культурных услуг
В статье рассмотрены особенности финансового обеспечения социально - культурной сферы государственными и частными заведениями и учреждениями, государственными страховыми фондами, страховыми компаниями, негосударственными пенсионными фондами, субъектами предпринимательских структур, общественными объединениями. С целью преодоления существующих проблем предлагается внедрение социального партнерства между органами государственной власти (местного самоуправления), бизнесом и общественностью.
T. Martenova
Subjects and sources of providing of socio-cultural services
The features of the financial providing of socio - cultural sphere by state and private establishments, state insurance funds, insurance companies, non-state pensionary funds, subjects of enterprise structures, public associations are considered in the article. With the purpose of overcoming of existent problems introductions of social partnership between state power (local self-government), business and public are offered.