Теоретичні і методологічні засади організації управління соціальним захистом населення регіону

Теоретичні і методологічні засади організації управління соціального захисту населення регіону являються актуальними для всіх країн світу, але в умовах перехідної економіки та системної кризи, вони стають ще більш значимими.

Розглянемо соціальний захист як елемент ринкової економіки, що поступово стає на власні ноги. Для більш повного розуміння взаємодії співучасників соціального захисту введемо у науковий аналіз економічне поняття «поле соціального захисту».

Поле соціального захисту - це простір, у якому взаємодіють співучасники соціального захисту, суб'єктами якою виступають держава, різноманітні громадські організації, підприємства, установи, з одного боку і людина, як об'єкт на який направлений соціальний захист з другого, у відповідності з існуючими економічно-правовими відносинами.

На полі соціального захисту діють закони попиту та пропозиції, а також інші закони ринкової системи, а соціальні продукти підлягають дії цих законів. Проаналізувавши їх дію приходимо до висновку, що на полі соціального захисту рушійну роль грає пропозиція, а не попит, як на ринку соціальних продуктів.

У структурі поля соціального захисту можна виділити такі елементи: пенсійне забезпечення, страхування у зв'язку з хворобою, страхування у зв'язку з травмою на роботі, страхування у зв'язку з професійними захворюваннями, забезпечення по інвалідності, страхування безробіття, захист материнства, гарантія мінімального доходу, соціальна допомога. Звичайно, усі ці елементи охоплені соціальною політикою держави та державним фінансуванням у різній мірі. Вважаємо, що треба будувати соціальну політику держави на трьох рівнях з урахуванням економічного стану країни, джерел фінансування та можливості регіонів.

Перший рівень - соціальна допомога, - що гарантує громадянам прожитковий мінімум та можливість психофізичного виживання. Другий рівень - соціальне забезпечення, - який гарантує нормальний рівень існування людини (відшкодування втрати регулярного прибутку, компенсація додаткових витрат у зв'язку з інфляцією, упередження причин, що призводять до втрати регулярного прибутку тощо). Третій рівень - соціальні послуги, - що забезпечує трудову активність, участь у громадському житті (програми професійної перекваліфікації, створення додаткових робочих місць та інше).

Такий підхід, складається думка, передбачає зміну соціальних функцій держави. З одного боку, вона повинна створювати умови для того, щоб населення було спроможне власними силами вирішувати більшість соціальних проблем, з другого, - надавати певну допомогу громадянам та їх родинам, якщо вони не можуть власними силами з різних причин підтримувати необхідний мінімальний життєвий рівень.

Це вимагає нових підходів до соціального захисту і викликає необхідність створення економіки соціального захисту як теоретичної основи державного регулювання цією сферою соціального життя. Слід мати на увазі, що економіка соціального захисту відносно мало розвинута навіть у високорозвинутих країнах. Стосовно України, то у ній, звичайно, лише прививається це поняття. Хоча зараз економічною наукою досить глибоко розроблені суміжні з соціальним захистом теорії (теорія інфляції, теорія політичного ринку), теорія соціального захисту потребує свого аналізу.

На нашу думку, можливо застосувати при цьому методологію та інструментарій цих теорій. При цьому не слід забувати, що на полі соціального захисту дуже велику роль відіграє ідеологія і особистість. Крім того, соціальні продукти вимагають певної свободи дії. Ці особливості враховані при аналізі поля соціального захисту з позицій перехідної економіки.

У результаті дослідження економічної суті соціального захисту та його місця в економічній структурі суспільства ми прийшли до таких висновків.

На ринку соціальних продуктів встановлення рівноваги досягається двома шляхами:

а) за рахунок встановлення фіксованих цін з боку держави та

б) за рахунок різного роду субвенцій (дотацій) як з боку держави, так і з інших джерел.

У перехідній економіці програми соціальної підтримки повинні бути обмеженими, адресними та ефективними і виконувати функції нагромадження, перерозподілу та страхування.

Для вдосконалення системи управління соціальним захистом слід запровадити моніторинг соціальних показників, які впливають на стан забезпечення економічної безпеки. Це дає можливість адекватне реагувати на небезпечні соціальні явища.

Ефективне управління соціальним захистом передбачає визначення критерію малозабезпеченості, методологія визначення якого базується на декількох порогах малозабезпеченості і чіткому визначенні бюджету сім'ї. Крім того, слід прийняти до уваги необхідність аналізу чинників, які впливають на рівень бідності населення.

Розглядаючи проблему методологічного забезпечення оціночних критеріїв ефективності соціального захисту населення необхідно перш за все чітко з'ясувати понятійний апарат. З'ясування їх сутнісної чистоти є необхідною умовою вирішення проблеми, тому розглядаємо поняття: «поле соціального захисту», «соціальний захист» та його складові частини «соціальне забезпечення», «соціальна допомога».

Наступна група понять пов'язана з визначенням та характеристиками такого суспільного явища, як бідність: «мінімальний споживчий бюджет» (МСБ), «споживчий кошик», «мінімальні державні стандарти», «межа малозабезпеченості», «прожитковий мінімум» (та його складові частини «фізіологічний мінімум», «соціальний мінімум»), «критерій бідності», «межа бідності», «межа злиденності», «межа фізіологічного виживання».

Водночас необхідно враховувати і те, що в екстремальних умовах економічної кризи індикатор межі фізіологічного виживання (фізіологічного мінімуму) є особливо важливою координатою механізму «швидкого реагування» у забезпеченні надійної суспільної стабільності і соціальної безпеки. Саме цей показник визначає ту останню (абсолютну) межу, нижче якої, за будь-яких економічних умов, не може знижуватися рівень споживання.

Актуальним питанням є обрахування кількісних показників вказаних соціальних нормативів: межі малозабезпеченості, межі бідності, межі злиденності, межі фізіологічного виживання (надзлидні). Такий розрахунок може бути проведено відносно вартісної величини межі малозабезпеченості, оскільки вона дорівнює мінімальному споживчому бюджету, який в свою чергу