Згідно «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22 серпня 1996 р. молодим спеціалістам, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. Якщо особа звернулася до служби зайнятості, то протягом десяти календарних днів з моменту реєстрації підшукується підходяща робота з урахуванням спеціальності [9, с. 163]. Після укладення трудового договору на молодих спеціалістів поширюються всі трудові права та види соціального захисту.

Н. Красовська, директор Оболонського районного центру зайнятості у м. Києві вважає, що важливим інструментом подолання дисбалансу на ринку праці має бути профорієнтація, що дозволить відновити престиж робітничих професій, допоможе молоді зробити правильний вибір щодо майбутнього фаху. Тож головним завданням спеціалістів з профорієнтації - донести до учнів достовірну інформацію про актуальні професії [4, с. 4].

Так, в Німеччині, де успішно діє система профорієнтації школярів, близько 70 % молоді після закінчення середньої школи йде здобувати робітничу професію [1, с. 21]. Такі дані свідчать про успішну діяльність у цьому напрямі, яка дозволяє зменшити дисбаланс між ринком освітніх послуг та ринком праці, а також зменшити безробіття молоді.

Т. Петрова для вирішення проблеми дисбалансу на ринку праці пропонує наступні кроки:

розробка нових підходів щодо механізму формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів, із визначенням у ньому повноважень зацікавлених центральних та місцевих органів виконавчої влади, соціальних партнерів, роботодавців, навчальних закладів;

розробка нових підходів щодо механізму взаємодії навчальних закладів та підприємств з питань забезпечення підготовки кадрів, удосконалення змісту освіти, підвищення якості професійно-практичної підготовки учнів та студентів;

створення дієвої системи професійної орієнтації молоді на професії, в яких є потреби на ринку праці, та забезпечення індивідуального підходу щодо надання профорієнтаційних послуг молодим громадянам [7, с. 7].

Підвищення адаптаційного потенціалу молоді до ринкових умов неможливе без проведення державної політики соціальної підтримки молоді на ринку праці. Слід удосконалити механізм економічного заохочення роботодавців до працевлаштування молоді та забезпечення випускників навчальних закладів першим робочим місцем.

Так, відомий український фахівець Ю. Маршавін, директор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості у своїй статті «Чи потрібні пільги молодим?» пропонує технологію управління зайнятістю молоді, яка містить 3 послідовні ланки (етапи). Перший етап, умовно можна назвати «Ворота» (така назва існує в англійській службі зайнятості), має бути спрямований на професійне самовизначення молоді, тобто з'ясування того, яка професія приваблює і відповідає здібностям молодої особи. Також на цьому етапі повинна формуватися мотивація до пошуку роботи й участі в програмах, спрямованих на набуття певних професійних навичок. Другий етап («Перший крок») передбачено для того, щоб надати молодим людям, які не знайшли роботи, можливість взяти участь у суспільно корисній праці, одержати певну матеріальну незалежність, здобути професію. Мета третього етапу («Субсидоване робоче місце») - це допомога тим молодим особам, які не знайшли роботи на перших двох етапах, створюючи спеціальні робочі місця за рахунок субсидій. Для ефективного впровадження цього механізму треба забезпечити скоординовану роботу всіх зацікавлених сторін [5, с. 7].

Проблема працевлаштування студентської молоді та випускників вищих навчальних закладів може вирішуватись і слід вирішувати у трикутнику: Влада - Бізнес - ВНЗ.

Так, роботодавці (бізнес) визначають, які фахівці їм потрібні і в якій кількості та повідомляють це владі. Влада, в свою чергу, повідомляє керівництву навчальних закладів про те, які спеціалісти потрібні на ринку праці. Освітяни приймають це до відома для збільшення кількості спеціалістів у тій галузі, в якій вони будуть потім потрібні на ринку праці. Після закінчення навчання ці спеціалісти будуть працевлаштовані. Нарешті, керівництво навчальних закладів подає відомості бізнесу про наявність спеціалістів.

Отже, розглядаючи питання соціального захисту молоді на ринку праці, слід констатувати: по-перше, в Україні термін «молодий спеціаліст» використовується рідко. Як бачимо з досвіду Радянського Союзу та сучасної Білорусі офіційне його використання є підставою для гарантування випускникам додаткової соціальної підтримки. Даний термін слід трактувати наступним чином: молоді спеціалісти - це випускники вищих навчальних закладів, котрі мають кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і працевлаштовані на підставі посвідчення про направлення на роботу. В Україні відновлення статусу «молодий спеціаліст» потрібний для створення налагодженої системи соціальної підтримки випускників вузів, для гарантування їм їхнього першого робочого місця;

по-друге, в умовах формування ринкового середовища молодь Укрїни в цілому та молоді спеціалісти, зокрема, вимагають особливої соціальної підтримки та соціального захисту як така, що перебуває в стані формування і утвердження життєвих позицій, складає більше половини працездатного населення держави, має свої орієнтації, інтереси і потреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатність державних асигнувань на соціальні потреби. Водночас молодь є майбутнім держави, а тому від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальший розвиток нинішнього суспільства, а також майбутніх поколінь; по-третє, в ринкових умовах перед молодими спеціалістами постали ті проблеми, які вони самостійно не можуть вирішити. Через те, що вони вперше виходять на ринок праці і не мають практичного досвіду, рівень їхньої конкуренто- здатності недостатній, що