УДК 364(477)

Ханстантинов В.О., Миколаївський державний аграрний університет

Концептуальні засади соціальної роботи в сучасному українському суспільстві

У статті автор аналізує актуальні проблеми становлення соціальної роботи як галузі наукового знання. Розглядаються головні концептуальні засади і загальні моделі її, що розроблені західними фахівцями. Зроблено спробу визначити концепцію соціального служіння як найбільш прийнятну для умов українського суспільства. Висвітлені деякі її риси.

The article is devoted to some problems of social work. The main general concepts of social work in Western countries are considered. The author offers a social service concept to this society as it meets the situation here.

¦ ЕРЕД суспільних феноменів новітнього часу помітна роль належить інституціоналізованій соціальній роботі. Вона є, з одного боку, практичною діяльністю насамперед державних, а також недержавних установ, спрямованою на захист соціально слабких груп населення, а з іншого боку - міждисциплінарною гуманітарною наукою з властивими їй концепціями, принципами, методами пізнання, які були напрацьовані вченими Заходу, де вона виникла як особливого роду теоретичне знання, де нагромаджений значний практичний досвід за майже столітній період її існування.

Становлення соціальної роботи як окремого наукового знання у нас відбулось у пострадянський час, і цей процес активно триває й сьогодні.

Як правило, вітчизняними фахівцями запозичуються теоретико-методологічні, понятійно-категоріальні, методико- практичні доробки західних колег. Ми вважаємо, що такий підхід не завжди є виправданим, оскільки, як уявляється, він не корелює адекватно з нашими реаліями і може за умов некритичного впровадження у практику соціального захисту населення дезорієнтувати частину клієнтів. Пропонуються, наприклад, такі назви професій соціальних працівників, як "адвокат" або "вчитель" [1], що звичайно не співпадає з усталеним у нас їхнім змістом.

У якості основних теоретичних моделей соціальної роботи прийнято називати такі дві:

Соціально орієнтовану модель. Вона наголошує на допомозі з боку держави, профспілок, органів соціального захисту у забезпеченні права на працю, відпочинок, медичне обслуговування, матеріальну підтримку у разі безробіття і т.п. Такий підхід з тими чи іншими відмінностями запроваджений у практику соціальної роботи західноєвропейських країн.

Психологічно орієнтовану модель. Вона суцільно заснована на оптимізації власних зусиль клієнтів у подоланні кризової ситуації. Ця модель базується на відомих ідеях гуманістичної психології, зокрема, на тому, що людина цінує найбільш те, чого досягає власними зусиллями, і тому зосереджується у напрямку самоактуалізації особистості. Такий підхід впроваджений насамперед соціальними службами США.

Слід зазначити, що обидві моделі виходять із пріоритету особистості, базуються на принципі індивідуалізму та праві особистості і її можливості самій розв'язувати життєві негаразди, на шляху до чого їй надають допомогу соціальні працівники. Гадаємо, що такий підхід є зрозумілим і справедливим за умов розвинутого західного суспільства, де сформувалось і функціонує досить успішно громадянське суспільство, одним із базових принципів якого виступає індивідуальна свобода, а наріжним каменем у конструкції - особистість. Закономірним є тому погляд на призначення суспільних інститутів, у тому числі системи соціального захисту, не у бік патерналістського опікування і керування людиною, а в першу чергу - у бік створення умов для її самоак- туалізації і реалізації нею її специфічних інтересів.

Зазначений вище підхід щодо концептуальних засад поділяється українськими дослідниками цієї проблеми, який вони фактично екстраполюють і на наші реалії. Так, Г. Попович у якості фундаментальних підвалин в організації соціальної роботи називає "права людини" [2], Дж. Лукас і О. Василенко вихідними принципами вважають такі, як "людина - передусім", "повага до особистості", "право на самовизначення"

[3].

С. Толстоухова заперечує "звичайний усталений споживацький підхід до надання соціальних послуг" і підкреслює, що "час вимагає інших підходів, основними принципами яких мають стати повага до особистості, її наснаження на дію, сприяння активізації її власних зусиль на самодопомогу і допомогу іншим" [4].

Наголос на особистості та принципі наснаження її на дію, на самоактуалізації як вихідному елементі у конструюванні системи соціальної роботи є виправданим з точки зору примата загальнолюдських цінностей суспільства сучасного типу і повинен втілюватись у вітчизняну теорію і практику соціальної роботи, але поступово, в тій мірі, у якій розростається тканина громадянського суспільства. Він має гармонійно поєднуватися з усталеними поглядами, традиціями, стереотипними уявленнями, відповідати народній ментальності й психології, аби уникнути розриву між теоретичними задумами і реаліями безпосередньої життєвої практики.

Актуальність розробки власних, адаптованих до наших умов підвалин соціальної розробки є очевидною і для серйозних західних фахівців. Так, англійський дослідник Малколм Пейн справедливо зазначає, що ціннісна і культурна база різних суспільств може бути несумісною з установками, що діють у межах соціальної роботи на Заході, і доходить висновку, що в незахідних країнах традиційні цінності сім'ї: колективізму, духовності - можуть бути кращим підґрунтям для організації соціальної роботи, ніж індивідуалістичні моделі особистості і гуманізму [5] .

Ясна річ, що сучасне українське суспільство не є традиційним східним, але воно також не є й типовим західним. Загальноприйнятим є визначення його як перехідного, внутрішньо суперечливого, такого, в якому співіснують, особливо на рівні суспільної психології і масової свідомості, елементи старого і нового. Такі прояви старого є (у термінах Е. Дюркгейма об'єктивними соціальними фактами, у яких відбиваються наші соціокультурні, ментальні особливості. Вони створюють особливу соціальну реальність, яку не можна, розкритикувавши, просто відкинути. Такі відмінності обов'язково потрібно враховувати в соціальній