Елементи старого, насамперед, усталені уявлення про необхідність саме патерналі- стського характеру відносин у системі "держава - громадянин", "суспільство - особа" особливо відчутні у суспільній свідомості, поширені серед представників старшого покоління, малоосвічених, соціально пасивних людей. Цінності індивідуальної свободи, підприємливості, відповідальності за власну долю доволі часто сусідують з цінностями етатизму, колективізму тощо. Розмитими і невизначеними у якості суспільних ідеалів є загальні уявлення про благо і про необхідне, що у першу чергу властиво молоді.

Не варто забувати також про такі прикрі перешкоди на шляху до самоактуалізації особи, як недостатня захищеність її перед державною владою, корупція, відверта байдужість з боку чиновництва, нерозвиненість таких інституцій громадянського суспільства, як впливова громадська думка, дієвий профспілковий рух, у першу чергу, в сфері недержавної економіки і т. п. Негативно спрацьовує також, на наш погляд, доволі поширений низький рівень довіри людей до політики, органів влади, державних установ, про що постійно свідчать соціологічні опитування.

За таких умов у нас відбувається становлення цілепокладаючої суспільної людини, як бачимо, далеко не завжди у координатах індивідуалізму, свободи, плюралістичного вибору шляхів і способів самоактуалізації особистості, реалізації її інтересів на основі власних зусиль, ініціативи, відповідальнос-

ті перед собою і суспільством.

При розробці концептуальних засад соціальної роботи в методологічному плані цінною, на наш погляд, є думка, висловлена групою фахівців на чолі з професором Є.І. Холостовою [6]. Соціальна робота розглядається ними як міжсуб'єктна взаємодія соціального працівника і клієнта, кожен з яких має адаптуватися або трансформуватися. Підкреслюється, що пристосування індивіда до соціального середовища передбачає або усвідомлену ним самим необхідність змінюватись і пристосовуватись, або дії з боку середовища, які в особі агента адаптації (установа, орган, конкретний працівник) спонукають і примушують індивіда до адаптації.

Отже, проблема полягає у тому, чи адаптована соціальна робота сьогодні до специфіки клієнтів, чи здатні вони, адекватно реагуючи на зміни, пристосовуватися до соціального середовища? Чи створені необхідні механізми у суспільстві для взаємної адаптації та трансформації їх? Йдеться, зокрема, про нормативно-правові, організаційно-кадрові, матеріальні та інші механізми обліку, діагностування та вирішення проблем соціального захисту і підтримки усіх груп клієнтів. Важливо знати, чи справді спроможні соціально слабкі, незахищені верстви населення самостійно виходити із кризової ситуації, де опинились, шляхом трансформації зовнішніх об'єктивних можливостей (наданих законом прав, створених соціальними службами умов тощо) у внутрішні ресурси, які виступали б рушійними силами їхнього соціального просування?

Одним із показників взаємної адаптованості учасників соціальних дій в сфері соціального захисту і певною мірою - індикатором ефективності всієї системи соціального захисту - може бути співвідношення між офіційно зареєстрованою кількістю різних груп клієнтів і їхньою реальною кількістю, яка не потрапляє до офіційної статистики, але визначається, передусім, експертними оцінками, соціологічними спостереженнями і т.д. і про яку час від часу повідомляють засоби масової інформації. Стосовно таких груп клієнтів, як ВІЛ-інфіковані, нар- козалежні, безробітні, таке співвідношення коливається у межах від 1:5 до 1:10. Така ж тенденція властива й для безпритульних, у тому числі дітей тощо.

Зазначені розбіжності є свідченням об'єктивного протиріччя між новим станом соціального середовища, що базується на конкуренції у всіх галузях суспільного буття і неготовністю (соціальною, моральною, психологічною) слабких груп населення діяти самодіяльно, наполегливо реалізувати свої потенційні можливості і знаходити нові. Розв'язання цього протиріччя викликає необхідність у розробці таких моделей організації соціальної роботи, які були б співзвучні характеру соціальних якостей клієнтів, відповідали б їхнім звичкам, стереотипам, актуальним очікуванням суспільства.

В концептуальному плані у якості моделі організації соціальної роботи в сучасному українському суспільстві можна запропонувати соціальне служіння. Воно співзвучно світоглядно-ціннісній свідомості нашої культури, типовим для українства соціопсихічним характеристикам, де домінує чуттєвість над холодним розсудком і волею, де національна психіка розвивалась у бік м'якості, поступливості [7].

Соціальне служіння виступає базовим інтегральним принципом, який здатен окреслити контури життєвого простору і часу, визначити ціннісно-смислові координати багатоманітних контактів у системі "держава (соціальні служби)" - "суспільство" - "особа (клієнт)", усі учасники яких пов'язуються міцним ланцюгом взаємних зобов' язань, прав, вимог щодо стандарту соціальної дії, за межі якого не можна виходити.

Соціальне служіння можна розглядати (у термінах М. Вебера) як усвідомлену, орієнтовану на інших цілепокладаючу і ціннісно-раціональну дію, яка здійснюється носіями певних соціальних статусів ("соціальний працівник", "клієнт"), змістом якої виступає задоволення суспільно значущих потреб та інтересів клієнтів згідно з прийнятими у суспільстві нормами заради підтримання необхідного рівня консолідації його як єдиного цілого.

Соціальне служіння покликане більш дієво, в організованих формах, з огляду не лише на цінності альтруїзму, але й на підставі нормативно оформленої суспільної вимоги перешкоджати поширенню соціальної деградації, психології утриманства, настроям закинутості і призабутості і пов'язаних з ними безвідповідальності, байдужості, пасивного очікування змін на краще.

Гадаємо, що соціальне служіння може більш повно реалізувати діалектичний характер соціальної роботи в цілому, на що звернула увагу Л.М. Димитрова, і який полягає, з одного боку, в гуманістичному призначенні її (надати допомогу нужденному), а з іншого - в соціальному, прагматичному, а саме - в нейтралізації негативних явищ, зменшенні соціальної напруги, сприянні інтеграції суспільства [8].

Філософський аналіз соціального служіння дозволяє вказати на його безпосередній зв'язок з принципом людиномірності світу, зокрема соціального. Суспільство, держава, індивіди не протиставлені одне