Виходячи з прийнятого розуміння со- ціономії - як науки про людські проблеми і технології їх вирішення, соціальне служіння можна розглядати як різновид соціально орієнтованої моделі соціальної роботи, який відповідає специфічному стану сучасного українського суспільства, прагне адекватно враховувати характер проблем і особливості технології розв'язання їх в наших умовах. Соціальне служіння передбачає наголос в існуючих правових, організаційних та інших механізмах соціального захисту населення в Україні на більшій, а головне - спонукаючій ролі держави, на обов'язковості як принципі взаємин між клієнтом і соціальною службою, на дотриманні суспільно прийнятих стандартів переживання людиною соціальної проблеми і способах її вирішення, на відповідальності сторін за кінцеві результати їхніх зусиль.

Специфіка соціального служіння проявляється у тому, що воно вказує загальний орієнтир діям соціальних працівників, не деталізуючи кожен їхній крок. Помічено, що комунікація між людьми містить більш істотну інформацію, ніж та, що виражена вербально. У зв'язку з цим завжди є приховане фонове значення комунікації, тобто смислів мовчазних дій, які усвідомлюються учасниками комунікації. Ці неформалізова- ні участі людського "Я" в долі іншої людини, що спираються на розуміння їхньої суспільної значимості, дозволятимуть більш плідно виконувати функцію допомоги клієнту, наснаження його на дію, навіть за несприятливих умов.

З іншого боку, завдання знайти своє достойне місце у суспільстві (за концепцією соціального служіння) не можна розглядати виключно як приватну справу клієнта. До цього причетне усе суспільство, всі його інституції, які мають заохочувати і сприяти індивідам у вирішенні життєвих проблем, а у разі необхідності - вживати конкретних санкцій щодо них для виправлення ситуації.

Соціальне служіння можна розглядати також як наповнену відповідним змістом процесуально-діяльнісну складову положення статті Конституції України про соціальний характер Української держави.

Запропоновані нами ідеї щодо підвалин соціальної роботи у сучасному українському суспільстві не є остаточними висновками і потребують, звичайно, подальшої розробки, обговорення з боку колег. Адже, як справедливо зазначає П. Д. Павленок, становлення соціальної роботи як науки ще триває і тому "різні погляди є лише попередніми міркуваннями" [9].

Література

Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Учебное пособие. - М., 2001. - С. 27.

Попович Г. Соціальна робота і міждисциплінарне співробітництво // Соціальна політика і соціальна робота. - 2001. - № 1. - С. 51.

Лукас Дж., Василенко О. Етнічні принципи та цінності соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: перші кроки. - К., 2000. - С. 36-44.

Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 1. - С. 4.

Пейн Малколм. Сучасна теорія соціальної роботи / Пер. з англ. - К., 2000. - С. 9.

Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой. - М., 2001. - С. 15.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол.: Ю.І. Римаренко та ін. - К., 1996. - С. 138-139, 163.

Димитрова Л.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 1. - С. 6.

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. - М., 2001. - С. 7.