силою спонукання до аґресії;

силою факторів, що гальмують дану поведінку;

стимульною подібністю кожної потенційної жертви із фрустрованим фактором [4, с. 91].

Міллер думав, що бар'єри, що стримують агресію, зникають більш швидко, ніж спонукання до подібної поведінки, у міру збільшення подібності зі фрустрованим аґентом. Зміщена аґресія, найбільш імовірно, буде реалізована на тих мішенях, у відношенні яких сила гальмування є незначною, але в яких відносно висока стимульна подібність із фрустратором.

Теорія Міллера викликала багато суперечок. Зильманн писав, що модель цілком будується на допущенні того, що придушення аґресії генералізується в меншому ступені, ніж спонукання до аґресивної поведінки [2, с. 81].

На відміну від інших теорій, теорія соціального научення, запропонована канадським вченим Бандурою, пояснює засвоєння, провокацію і реґуляцію аґресивної поведінки. Ця теорія зазначає, що аґресія являє собою засвоєну поведінку в процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій і соціальне підкріплення, тобто йде процес научення орієнтованої на зразок людської поведінки.

ляється навчанню, впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей аґресивної поведінки. Було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель аґресії і що в аґресивних батьків звичайно бувають аґресивні діти. Ця теорія також стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону аґресивних реакцій - пряме заохочення такої поведінки. Одержання схвалення за аґресивні дії підвищує ймовірність того, що подібні дії будуть повторюватися й надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна аґресія, тобто досягнення успіху при використанні аґресивних дій. Соціальне заохочення й покарання відноситься до спонукання аґресії.

Варто зазначити, що ця теорія надає більше можливостей запобігти й контролювати людську аґресію. Тому є дві причини:

Відповідно до теорії, аґресія - придбана модель соціальної поведінки. Звідси може бути ослаблена за допомогою процедур (усунення умов).

Соціальне наученння припускає прояв аґресії людьми тільки в певних соціальних умовах [7, с. 205].

Зараз теорія соціального научення є найбільш ефективною в пророкуванні аґресивної поведінки, особливо якщо є відомості про аґресора й ситуацію соціального розвитку.

В теорії Л. Берковітца детермінантами аґресії являються гнів і пускові подразники. Аґресія часто є результатом холодного беземоційного розрахунку, і тоді її найкраще називати цілеспрямованою або ж інструментальною, але ніяк не емоційною [5, с. 341]. Завдяки багаторічним дослідженням, Берковітц уніс найбільш значні уточнення у фрустраційну теорію:

Фрустрація - один з безлічі різних аверсивних стимулів, який здатен лише спровокувати аґресивні реакції, але не призводить до аґресивної поведінки, скоріше, створює готовність до аґресивних дій.

Подібна поведінка виникає тільки тоді, коли наявні відповідні передумови до аґресії - середовищні стимули, пов'язані з актуальними або попередніми факторами, що провокують злість, або аґресією в цілому.

Стимули набувають властивості провокувати аґресію, тобто потенційно можуть викликати аґресію через процес, подібний із класичним виробленням умовних рефлексів.

До ослаблення аґресивного наміру призводять успішні атаки, що супроводжуються заподіянням збитку об' єкту аґресії.

Неможливість домогтися бажаного результату сама по собі не є передумовою аґресії.

Рівень і непередбаченість фрустрації породжують негативні емоції, їх наявність необхідна для виникнення аґресивних намірів [5, с. 351].

Чи спричинить фрустрація за собою аґресію, чи ні, залежить від інтерпретації індивідуумом ситуаційних факторів і від його емоційної реакції на них. Л. Берковітц припускає, що сцени насильства служать своєрідними стимуляторами порушення й імпульсивної поведінки у глядачів (за принципом каталізатора, що прискорює хід хімічної реакції). Такі сцени виступають стимуляторами, що запускають певні когнітивні процеси (викликають аґресивні спогади, ідеї), що вже, у свою чергу, приводить до аґресивної поведінки [5, с. 267].

Відмовившись від твердження, що причиною аґресії є фрустрація, Л. Берковітц вводить дві проміжні величини [2, с. 82]:

гнів (як спонукальний компонент);

пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають аґресію).

Гнів виникає тоді, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не викликає аґресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила аґресивної реакції на деяку перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв'язку між його збудником і пусковою ознакою.

Пізніше Л. Берковітц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов'язковою умовою переходу від гніву до аґресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) аґресії ключового подразника (наприклад, зброї, яку помітила людина), може збільшити інтенсивність аґресивної дії. Якщо поруч знаходиться зброя, то аґресивність людини буде збільшуватися, але лише за умови актуалізації її аґресивної мотивації. Для того, щоб ключові подразники (зброя, ніж тощо) спонукали аґресію, вони повинні змістовно відповідати аґресивному стану. У разі відсутності аґресивної мотивації (або гніву) ключові подразники не спричиняють аґресії [5, с. 360].

Таким чином, з вищевказаних теорій, що пояснюють природу аґресивності, можна зробити наступні висновки:

Аґресивність може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

Прояв аґресії пояснюють біологічні й соціальні фактори;

Аґресивні дії можуть бути ослаблені або спрямовані в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неаґресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміни умов, що сприяє прояву аґресії.

Розглянувши